Форум-общалочка

admin, Четверг, января 13, 2011 at 3:54Категория: Общалочка

Уважаемые пограничники! поздравляю ВАС и ВАШИ семьи с новым 2011 годом!

по Вашим прозьбам открываю новый раздел «Форум-общалочка» на которой Вы через коментарии можете высказывать своё личное мнение о ДПСУ, задавать вопросы и просто общаться без регистрации. (повторюсь в коментарии не обязательно заполнять поля: имя, имей, вэбсайт)

Google Bookmarks Digg Reddit del.icio.us Ma.gnolia Technorati Slashdot Yahoo My Web News2.ru БобрДобр.ru RUmarkz Ваау! Memori.ru rucity.com МоёМесто.ru Mister Wong

4 комментария

Add your own comment
  1. 15 января 2011 10:53, ссылка

    «Прикордонна революція» Миколи Литвина

    Про нанесення шкоди національній безпеці України керівництвом Держприкордонслужби.

    Сьогодні в світі, у тому числі і у одного з наших найближчих сусідів – стратегічного партнера, актуалізувалися проблеми, пов'язані з попередженням терористичних актів і протидією міжнародному тероризму. Події 11 вересня 2001 року в США і подальші, в т.ч і останні, в Росії свідчать – мир зіткнувся з абсолютно новою по характеру і наслідкам загрозою.

    Для більшості фахівців у сфері національної безпеки і просто компетентних людей абсолютно очевидно, що істотну роль в системі антитерористичних заходів, серед інших, грають прикордонники і іх розвідка, які повинні своєчасно розкрити і повідомити про зовнішню (терористичну) загрозу, а також надійно перекрити можливі канали проникнення терористів і засобів терору в країну.

    В США і Росії розвернулися дискусії: йде відверта розмова про недоліки в діяльності національних органів правопорядку і спецслужб, активний пошук найефективніших шляхів забезпечення безпеки своїх громадян. В Україні лише звучать переможні реляції (про вдалі контртерористичні навчання,статистичні звіти про чергові досягнення силовиків — здебільшого «на папері» — тощо), а прості українці не відчувають себе безпечніше. Ніхто в державі не звертає уваги на те, що український державний кордон став ще більш прозорішим для злочинних дій. Розміри нелегальної міграції та економічної контрабанди мабуть вже затьмарили всі показники всіх часів та народів. А стійки канали незаконного переправлення людей та вантажів через кордон як раз і є надійною та доброю базою для світового тероризму. Все це сталося завдяки недбалому керівництву прикордонним відомством, невірної реалізації стратегії розвитку та використання прикордонних військ, невдалої кадрової політики та, як результата всього цього, розквіта корупції та злочинності серед прикордонників.

    Саме це і примусило мене як ветерана прикордонного відомства і розвідки викласти свою точку зору на істинний стан прикордонної безпеки і прикордонного відомства — Державної прикордонної служби (далі – Держприкордонслужба), яка займає важливе місце в системі структур, що забезпечують національну безпеку країни.

    Як відомо, в 2001 році керівництво Прикордонними військами України прийняв генерал-полковник Микола Литвин , якій вважає, що почав прикордонну революцію? Про яку «революцію» йдеться? Давайте подивимося.

    Якщо під «прикордонною революцією» розуміється ухвалення в 2003 році Закону України «Про Державну прикордонну службу України» і створення цієї структури на базі ПВ України, або повернення професійного свята прикордонників на 28 травня, то це дійсно факти, що відбулися в період командування пана М.Литвина. Але чи правильно називати це «революцією»? Цікаво взнати, що ще задовго до приходу пана М.Литвина (в 1993-97гг.) в Прикордонних військах України йшов, до речі, еволюційно, а не революційно, пошук шляхів кореного переходу на більш високий, принципово і якісно новий рівень охорони державного кордону України. То був час важкий як для Прикордонних військ, так і країни в цілому: неготовність сил і засобів до дій в абсолютно новій для нас оперативній і криміногенній обстановці на кордоні, неадекватна ситуації побудова системи охорони державного кордону. На все це накладалися: міжнародно-договірна неоформленість окремих ділянок державного кордону і низьке фінансово-матеріальне забезпечення військ і персоналу. Також не приносили належного ефекту заходи боротьби з порушеннями прикордонної служби і виявами корупції серед прикордонників. Проте ніхто не стояв на місці, йшла наполеглива робота, мали місце деколи запеклі, але конструктивні дискусії (яким шляхом йти?), проводилися експерименти, створювалися нові структурні підрозділи, по-новому готувалися кадри і т.д. Одним словом – йшов пошук. Його підсумком стала розробка спочатку відомчого проекту Закону України «Про Службу прикордонної охорони і імміграційного контролю України» (в основу якого, до речі, був покладений проект моїх колег-розвідників), а потім, на його основі — проекту Закону України «Про Державну прикордонну службу України», який в 2001 році пройшов всі узгодження, був розглянутий в комітетах ВР України.

    Але з приходом пана М.Литвина, проект закону був відкликаний на доробку, в нього внесені, на мій погляд, досить таки принципові як для правоохоронного органу зміни в гіршу сторону: змінена територіальна (обласна) структура побудови прикордонного відомства, яка, до речі, притаманна усім правоохоронним органам, прикордонники, практично без бою, відмовилися від попереднього (досудового) слідства і від надання окремим підрозділам статусу підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю, про що, як мені відомо, тепер жалкують, оскільки, це не дозволяє ефективно вести боротьбу зі злочинністю, оскільки на кордоні остання носить виключно організований характер. Далі в такому, вкрай усіченому вигляді, закон був прийнятий ВР України.

    Генерал М.Литвин заявляв і заявляє, що «... охорона кордону будуватиметися на абсолютно нових, в корені відмінних від сьогоднішніх, принципах і підходах. Базу для цього ми якраз готуємо...», а потім традиційно перераховує ті заходи, які здійснювалися прикордонниками ще років десять назад і небезуспішно: мобільні підрозділи – колишні маневрені групи (ММГ), дільничі прикордонні інспектора – колишні інструктори по роботі з місцевим населенням, оперативна робота і отримання випереджувальної інформації офіцерами прикордонних застав (контрольно-пропускних пунктів) – взагалі здійснювалася з моменту утворення Прикордонної охорони. Мабуть, через 2,5 роки керівництва прикордонним відомством М.Литвин і відкрив для себе щось нове і, мало того, приписав собі авторство в цьому (раз все це озвучувалося в контексті «прикордонної революції»), але для мене, як кадрового прикордонника, нічого нового в цьому немає. Все це вже було в практиці вітчизняної прикордонної служби і вивчалося в прикордонних училищах. Проте, чого як не було, так і немає, так це реального розвороту від застарілої військової (занадто мілітаризованої) моделі охорони державного кордону, властивої тоталітарним режимам, до сучасної (європейській) правоохоронної.

    ДЛЯ ДОВІДКИ: Свого часу, в Радянському Союзі, враховуючи стан «холодної війни» і необхідність підтримки «залізної завіси», при протяжності кордонів в 65 тис. км чисельність ПВ КДБ (з урахуванням 3-х «афганських» дивізій ПДВ) складала близько 240 тис.чол., тобто щільність — в середньому 4 прикордонника на 1 погонний км; в сучасній Росії (з її проблемами у сфері безпеки) – 3 (у зв'язку із зменшенням військової компоненти йдеться про зменшення до 2,5), в більшості європейських країн – близько 2, а в мирній Україні, з її обмеженими економічними можливостями, – майже 7 (!). Реальна фінансова потреба в належному утриманні такої величезної, а головне — малоефективної, неадекватної реальним загрозам, інфраструктури – 1 млрд. гривен/рік. При цьому, об'єктивний аналіз результатів оперативно-службової діяльності і навіть відомчих перевірок надійності охорони державного кордону свідчать про істотні недоліки в системі охорони (М.Литвин чудово про це знає).

    Замість звернення (в контексті терористичної загрози) особливої уваги на питання поліпшення якості прикордонної служби, прикордонного контролю і оперативно-розшукової діяльності, усілякої підтримки цих ліній роботи, М.Литвин нарощує військову компоненту, створює спеціальні силові підрозділи, «підтягує» бойову готовність, чим фактично паралізує дії органів управління і охорони державного кордону щодо організації охорони державного кордону (всім добре відомо, що коли «грають у війну», кордон реально ніхто не охороняє). Якщо відкинути політику, то залишається одна думка: нинішня команда через свій мілітаризований, неприкордонний менталітет на інше, ніж проведення навчань, просто не здатна.

    Ну, а «прикордонну революцію» М.Литвин дійсно почав, тільки з точністю до-навпаки. В чому ж вона полягає? Коротко це звучить так: культ особи, кадрове свавілля, що межує з репресіями, волюнтаристські рішення, порушення законодавства, підстроювання організаційної структури під своїх «людей», системний розвал оперативно-розшукової і розвідувальної діяльності, недовіра до професійних прикордонників, прикрашання перед керівництвом країни і громадськістю стану справ у відомстві і результатів оперативно-службової діяльності, масове приховування негативних проявів та подій.

    Варто наголосити, що «революцію» М.Литвина в прикордонному відомстві активно патронував колишній Президент України Л.Кучма, який всіляко підтримував свого ставленника, не володіючи при цьому реальним станом справ (довіряв офіційним доповідям), а головне — не усвідомлюючи негативних наслідків для безпеки країни. Автору добре відомо, що на посаду головного керівника прикордонного відомства М.Литвина спробували проштовхнути ще у 1999 році, але тоді порахували, що занадто молодий. Хоча ця обставина не перешкодила присвоїти йому за три роки три генеральських звання і в 39 років стати генерал-полковником. Такі військові звання, в такому віці отримували відомі полководці-стратеги, та й то під час війни. Які такі військові досягнення та геройські подвиги вчинив у Внутрішніх військах МВС М.Литвин ні автору, ні громадськості не відомо. Оточенню добре відомо, що Л.Кучма іноді звертався до М.Литвина ласкаво – «синок», та на негативну інформацію про нього реагував дуже спокійно, типу – «не заважайте йому розставляти кадри...»

    Кадровий аспект. Тут хотілося б звернутися до девізу: «Ніхто окрім нас!», узятому з інтерв'ю з М.Литвиним. Він озвучив цей поза сумнівом хороший для десантників девіз з наміром широкого його упровадження в прикордонне середовище. Чим ще раз виказав і політичну короткозорість, і незнання прикордонної служби, ії традицій, й відірваність від реального життя на кордоні.

    Можна собі уявити, що буде, якщо українські прикордонники прийдуть на кордон з цим девізом. Яка ж буде реакція суміжних держав, інших правоохоронних і контрольних на кордоні структур, з якими взаємодіємо, адміністративних органів і місцевого населення, на допомогу яких прикордонники спираються і т.д. Вже не кажучи про те, що на кордоні цей девіз може мати подвійне або навіть потрійне тлумачення, явно не на користь прикордонників. Але те, що цим девізом пан М.Литвин користується в кадровій політиці не викликає сумнівів. Так, на керівні посади в системі органів управління і органів охорони державного кордону призначаються вихідці із Збройних Сил і Внутрішніх військ МВС, в більшості хороші, однак абсолютно некомпетентні в питаннях забезпечення прикордонної безпеки офіцери. Головний принцип – особиста відданість. Кумовство та місництво стали нормою. «Команда» була швидко набрана з людей, з якими вчилися в школі (сиділи за однією партою), військових училищах, академіях, перетиналися службові шляхи, хрестилися і т.д. Мотивація проста:

    По-перше, необхідність оточити себе людьми – такими ж далекими від прикордонного життя, як і сам керівник. Не потрібно напружуватися – встановлювати психологічний контакт з більш досвідченими, знаючими прикордонниками — спецами. Переважно їх позбутися зовсім. Що і робиться з успіхом. Так, якщо в органах прокуратури України (за «правління» Васильєва) було звільнено майже 2000 прокурорів та слідчих, й повсюди з‘явилися «донецькі», то в прикордонному відомстві (за «правління» М. Литвина) – звільнено майже стільки ж професіоналів – прикордонників (в офіційних звітах – більшість з них фігурує, як звільнені за власним бажанням або станом здоров‘я), й усюди з‘явилися вихідці із системи МВС. Цікаві паралелі. Алогічною виглядає практика, коли досить молодому, перспективному офіцеру, та ще й з вченою ступінню, присвоюють генерала, а через рік – звільняють, або звільняють офіцера – кадрового прикордонника, який міг би служити ще років 15-20. Такі приклади непоодинокі – досить сказати, що тільки вищих офіцерів (генералів) звільнено майже два десятки, старших офіцерів (майорів-полковників) – сотні. Йдеться про «чистку», а точніше зачистку» прикордонного відомства. Недарма недавно помпезно відкритий біля будівлі центрального апарату ДПС пам’ятник «Українським прикордонникам всіх часів» прикордонні гумористи назвали «вихід останнього прикордонника з прикордонного відомства».

    По-друге, призначення такої «команди» може бути одне: робота на корпоративні і особисті інтереси «хлопців з одного села». З цієї причини деякі кадрові призначення носять очевидно абсурдний характер з професійної точки зору і набувають явно «кланового» забарвлення, оскільки Прикордонна служба, і, як наслідок, державний кордон, «приватизований» фактично однією особою. І це не пусті слова. Наприклад, всім компетентним особам відомо про величезні потоки економічної контрабанди буквально на всіх напрямках державного кордону. Тільки на одному Одеському напрямку незаконні операції по переміщенню через державний кордон товарів народного споживання наносять державі збитків, приблизно, на мільярд доларів США. Незважаючи на бездіяльність головних по боротьбі з контрабандою державних правоохоронних структур, прикордонне відомство самостійно змогло би зупинити контрабанду та показати іншим сміливий приклад, але це свідомо не робиться, бо є «домовленості», бо «заробляються» великі гроші.

    На жаль, суспільне життя в Україні, у тому числі, робота з кадрами в державних структурах, в більшості своїй побудоване не на професійних особистих якостях, а на зв'язках і особистій відданості. Наслідки для побудованого за таким принципом державного відомства відрізняються своєю крайньою нефункціональністю, авторитаризмом, великою долею цинізму у відносинах, корумпованим відношенням до використовування влади і украй слабким уявленням про те, як повинен себе вести нормальний урядовець на державній службі в демократичній країні.

    Для об‘єктивності, слід зазначити, що серед «нової команди» є дійсно професіонали – офіцери з великої букви, які здобули заслужений авторитет у підлеглих своєю порядністю, громадянською позицією та професіоналізмом ( генерали М.Коваль, В.Кохан).

    Внаслідок реалізації такої кадрової політики на сьогоднішній день у складі колегії Адміністрації Держприкордонслужби як прикордонного відомства більшість осіб взагалі не є кадровими прикордонниками. Майже всі керівники ключових, з погляду адміністративного впливу, управлінь ДПС займаються вихідцями з ВВ МВС або ЗС України, троє з п'яти керівників регіональних прикордонних управлінь – не прикордонники (інших, мабуть в цьому році, теж замінять на «своїх»). Практично все керівництво Національної академії ДПС – вихідці з ВВ МВС. Можна собі уявити яка «прикордонна» атмосфера панує в процесі підготовки офіцерських кадрів. Вже щосили йде процес призначення міліціонерів («конвойників»), десантників, танкістів на посади начальників прикордонних загонів, комендантів прикордонних ділянок – безпосередніх організаторів охорони державного кордону. І це в той час, коли офіцери на цих посадах повинні бути «ассами» прикордонної служби. І в цьому вигляді сприймається повним абсурдом призначення на посаду начальника Черноморо-Азовського регіонального управління ДПС офіцера кілька років тому звільненого з аеромобільних військ МО України по службовій невідповідності (одна з причин – участь в контрабандній діяльності), який за 2,5 роки в Прикордонних Військах «пройшов» шлях від підполковника до генерал-майора.

    Недосконалою є і сама структура Адміністрації, як органу управління. Так, традиційно провідні в центральному органі управління будь-якого прикордонного відомства – управління прикордонної служби, прикордонного контролю, морське і оперативно-розшукове, — в Адміністрації займають далеко не перші місця.

    До речі, керівників обласних управлінь СБ і МВС України призначає Президент України. В прикордонному ж відомстві, начальників аналогічних по правовому статусу регіональних управлінь, які до того ж функціонують на території декількох прикордонних областей, призначає (до речі, «з подачі» саме М.Литвина) Голова Держприкордонслужби. Хоча номенклатура цих посад, як і вищестоящих, підконтрольна відповідному Головному управлінню Адміністрації Президента України. І звідти, як мені відомо, були спроби протистояти призначенню окремих некомпетентних осіб на високі керівні посади, але вони залишилися тільки спробами.

    Не може протистояти волюнтаристським кадровим і іншим важливим рішенням 1-й заступник Голови Адміністрації генерал-полковник Шишолін П.А. Другій за посадою особі в прикордонному відомстві, переживаючому зараз третього по рахунку командуючого підряд, складно проявити вольові якості, яких, на жаль, в нього просто немає. Він, кадровий прикордонник, мовчки поглядає на творене свавілля і сподівається за допомогою свого впливового протеже в оточенні колишнього Президента зайняти з часом першу позицію. При цьому, підіграваючи нинішній команді, обливає брудом діючих та колишніх прикордонників, грунтуючись на брехливій негативній інформації.

    Кадрові рішення у сфері керівництва оперативним блоком (розвідувальна і оперативно-розшукова діяльність) взагалі насторожують з погляду національної безпеки держави, оскільки мають ознаки прямого підриву (якщо повести мову про наростаючу загрозу тероризму і ін. загрози, з погляду ефективності боротьби з ними і компетентності осіб, організуючих цю роботу).

    Так, начальником Департаменту оперативної діяльності Адміністрації Держприкордонслужби призначений колишній заступник Голови Держкомкордону з питань міжнародного співпробітництва генерал О. Брюховецький (до цього – перший заступник начальника Головного штабу). Він хоча і кадровий прикордонник, але лояльністю до служби, яку очолив, ніколи не відрізнявся, а компетентністю в ній – тим більше. Більш того, до свого призначення, перебуваючи у Львові, на нараді назвав всіх оперативних співробітників «бандитами і ворогами» (видно або народу, або Голови, третього — не дано). Для повної картини потрібно додати, що без мату і образливого тону з офіцерами він розмовляти не вміє. Це — його стиль, який не повинен бути прийнятний не тільки в роботі з оперативним складом. Складається враження, що О.Брюховецького поставили на цю посаду з однією метою – «добити» оперативні органи. І він виправдовує своє прізвисько – «термінатор».

    Інше, не менш цікаве призначення в оперативний блок – на посаду начальника Управління інформації (прикордонна розвідка) – співробітника АТЦ при СБ України полковника Волкова Г. А., який взагалі не є ні кадровим співробітником органів держбезпеки, ні оперативним співробітником військової розвідки, ні кадровим прикордонником, ні фахівцем в області розвідки. Не думаю, що в цій сфері він зможе зробити що-небудь путнє.

    Потім схожі призначення пройшли на не менш важливі посади – заступників начальників регіональних управлінь по оперативно-розшуковій роботі. На сьогодняшний день, четверо з п'яти не мають ніякого досвіду оперативної роботи, тільки загальне уявлення про оперативну діяльність. Пояснюють ці призначення просто – відсутність гідного кадрового резерву в самих оперативних органах. Так звідки йому взятися після таких масштабних «реорганізацій» і за ними репресій, що послідували, і звільнень. Наприклад, в Західному регіональному управлінні ДПСУ повністю зміненні керівники оперативно-розшукових підрозділів (звільненні, переведенні, відведенні від оперативної роботи). Якість оперативно-розшукової роботи ціх відділів не покращилась.

    Як можуть керувати оперативним складом люди, які не бачили «живого» агента, не здійснили особисто жодної вербовки, не провели жодної оперативної розробки, тощо. Втрачається сама суть, «школа» агентурно-оперативної діяльності, зруйнована послідовність цієї роботи та вирощування оперативних кадрів. Щоб зростити зрілого керівника-оперативника потребується 10–15 років його практичної дільності в агентурно-оперативному процесі при умовах проявлення ним високих ділових та моральних якостів. Це дуже нелегка та кропітка справа. А пан М. Литвин з легкістю позбувся більшості керівного складу оперативних органів, який буквально випестовувався в тяжкі часи становлення та розбудови незалежної України. Вважаю це злочином проти безпеки держави. За знищення керівного складу оперативних органів прийдеться відповідати.

    Таким чином, оперативними органами керують люди, котрі не знають предмету роботи (оперативної роботи), не мають досвіду організації оперативно-розшукової, а тим більше розвідувальної і контррозвідувальної діяльності, не уявляють методологію і процес отримання тієї випереджувальної інформації, про яку так лицемірив в своєму інтерв'ю М. Литвин і яка так необхідна для забезпечення безпеки країни. Адже саме оперативну складову він ставить в основу діяльності Держприкордонслужби і нової моделі охорони кордону. Але все це на словах. А насправді, втім, як і зі всієї решти питань, руйнує оперативні органи, розправляється з тими людьми, які могли б забезпечити майбутнє прикордонного відомства. Хоча сам М. Литвин природно іншої думки. Підводячи підсумки роботи оперативних органів (Департаменту оперативної діяльності та прикордонної розвідки) за 2004 рік, він резюмував, що заходи по зміцненню кадрів принесли свої результати, робота покращала. Цікаво, чи вірить він своїм словам, якщо врахувати аналіз групових проривів на західному кордоні, і істерику в минулому році з цього приводу в ЗМІ у наших сусідів.

    Тепер дещо докладніше про проблеми оперативних органів, бо саме вони повинні здобувати і давати ту саму випереджувальну інформацію, в тому числі, про терористичну загрозу. В ході реформування Прикордонних військ в Державну прикордонну службу України вони теж підлягли реорганізації, але ні в якому разі не у бік їх посилення (для того, щоб вони дійсно стали основою моделі охорони кордону), як в будь-якому іншому правоохоронному органі і тим більше спецслужбі.

    Так, не дивлячись на декларовану перед Президентом України, Кабінетом Міністрів України і громадськістю нову модель охорони державного кордону (з оперативною основою), ігноруючи трансграничний характер нових загроз Україні у сфері національної безпеки, перш за все терористичної спрямованості, прихований характер протиправної діяльності на кордоні (нарощування розвідувальної діяльності по Україні, незаконна міграція, трансгранична злочинність, приховані територіальні домагання, етнічна «автономізація» і сепаратизм в окремих прикордонних районах і т.п.), протистояти яким можна лише специфічними формами і методами, було здійснено скорочення оперативної компоненти в цілому і розвідувального органу зокрема. За ініціативою керівника Держприкордонслужби (оформленій згодом, як рішення колегії), котрій, до речі, як мені відомо, довгий час чинили опір фахівці – експерти у сфері національної безпеки профільного підрозділу Адміністрації Президента України і РНБО України, було «продавлено» Указ Президента України, яким майже уп'ятеро скорочений штат прикордонної розвідки, а Департамент прикордонної розвідки реорганізовано в Управління (!). Крім того, на його залишках сформовано Департамент оперативної діяльності.

    Фактично скорочено цілі територіальні підрозділи, розвідувальний факультет в Національній академії, підрозділ в Науково-дослідному інституті Держприкордонслужби (чи може взагалі існувати розвідка без кадрів і науки). Відбулася безповоротня втрата перспективного оперативного складу: були вимушені звільнитися або були звільнені практично всі керівники Департаменту, а також десятки перспективних співробітників, деякі з яких нагороджені за мужність і героїзм державними нагородами (орденами і медалями) України, багато хто з офіцерів безпідставно знижені на посадах або переведені на неоперативну роботу. Крім того, як наслідок, за моїми оцінками, відбулася втрата або припинена (тимчасово або взагалі) робота з 80% оперативних засобів (джерел інформації). Такий стан справ дуже скоро приведе до згортання роботи з оперативними засобами. Негативні наслідки цього будуть відчуватися найближчі 5-7 років. А якщо не буде професіоналів (іх вже майже немає), агентурна робота буде звернута зовсім. Не буде агентури – не буде випереджувальної інформації. Завдання по охороні державного кордону якісно виконанні не будуть. І це на тлі активізації оперативної роботи з боку спецорганів усіх суміжних держав та постійного зростання порушень законодавства на державному кордоні.

    По суті, така «реорганізація» означає «тиху» ліквідацію керівництвом Держприкордонслужби розвідувального органу. З погляду того, що подібне рішення є рішенням державної важливості, воно повинне було прийматися лише після попереднього вивчення питання незалежними фахівцями і обов'язкового обговорення їх експертних оцінок в РНБО України і профільних комітетах ВР України. Все інше, що торкається, розвідки, — волюнтаризм, бо це не той державний орган, який можна сьогодні ліквідувати, а завтра створити новий, без негативних наслідків при цьому для безпеки держави.

    Як результат, на сьогоднішній день фактично розвалений один з найефективніших елементів в системі забезпечення національної безпеки України на кордоні. Основні причини: більш висока, в порівнянні з іншими прикордонними підрозділами, результативність оперативно-службової діяльності і можливість щодо незалежної подачі інформації, у тому числі розвідувального і контррозвідувального характеру, керівництву країни. Так, за 1999-02гг., як мені відомо, оперативними органами або за їх інформацією іншими прикордонними підрозділами щорічно затримувалося 15-20% порушників кордону, виявлялося і затримувалося 35-45% незаконних мігрантів і 35-50% — контрабанди. За умови, що фактична чисельність оперативних органів складала на той період трохи більше 2%, а бюджет – менше 5%, економічний ефект від їх оперативно-службової діяльності, був майже в 3 рази більше фактичних витрат на їх утримання і забезпечення.

    Все це і багато чого іншого свого часу було закладено в проекті річного звіту (за 2002 рік) Президенту України, представлення якого передбачено Законом України «Про розвідувальні органи України» (далі – Закон). Укорочений варіант звіту (як інформацію) планувалося подати Голові і профільним комітетам ВР України, Секретарю РНБО України. Проте, внаслідок політичної кон'юнктури, з метою недопущення можливих негативних наслідків після об'єктивного аналізу звіту фахівцями Адміністрації Президента, РНБО України або народними депутатами, здебільшого від опозиції, (наприклад: для чого (за рахунок чого) утримувати 50 тис. багнетів, якщо ефективність їх діяльності така низька; для чого, на користь кого або за замовленням кого ліквідовується ефективний орган боротьби із злочинністю на кордоні і т.д.), звіт так і не був підписаний М.Литвиним для подання Президенту України.

    Грубі порушення чинного законодавства в прикордонному відомстві не поодинокі. Щоб не бути голослівним, докладніше зупинюся на тій темі, яка мені по роду діяльності була ближче.

    Так, як мені вдалося взнати від колишніх керівників, не дивлячись на Закон і інші нормативні акти в цій сфері, деякі їх норми так і не знайшли свого закріплення, в Положенні про розвідувальний орган Адміністрації Держприкордонслужби. У відповідність із Законом розвідувальні органи України мають однаковий правовий статус, незалежно від їх відомчої належності. Проте статус прикордонної розвідки фактично знівельований керівником прикордонного відомства. Він практично нічим не відрізняється від статусу якого-небудь іншого структурного підрозділу Адміністрації, а повноваження його керівника – до абсурду урізані. Тобто, йдеться не про розвідувальний орган України, статус якого чітко визначений і закріплений Законом, а про «кишенькову» відомчу розвідку, покликану забезпечувати не державні інтереси, а інформаційно «обслуговувати» інтереси керівника прикордонного відомства. При такому підході з керівників прикордонної розвідки «випав» навіть Президент України. Хоча прикордонна розвідка є органом Держприкордонслужби і юридичною особою, його начальник не має права видавати накази і розпорядження, тобто фактично позбавлений повноважень у сфері керівництва, хоча відповідно до Закону, здійснює безпосереднє керівництво цим органом ! На фоні збереження достатньо істотних обов'язків і відповідальності перед Президентом України і Головою Держприкордонслужби, його повноваження (в частині прав), носять явно неадекватний, декларативний характер. Зокрема, він не має і десятої частки тих прав, якими, відповідно до закону, наділені його колеги з ГУР МО і ДР СБУ.

    В цілому, я як фахівець, можу затверджувати, що в результаті відомчого маніпулювання із змістом підзаконного нормативного акту і введення Президента України і його Адміністрації в оману, в положенні про розвідувальний прикордонний орган (в новій редакції) норми Закону України повністю знівельовані або змінені до невпізнання. Як результат, Положення не відповідає Закону України «Про розвідувальні органи України», а повноваження керівника розвідувального органу, які визначені Законом і якого призначає Президент України, істотно вужче, ніж повноваження начальника будь-якого іншого органу Держприкордонслужби, якого призначає Голова Держприкордонслужби (!?). От так демонструється, «хто в хаті хазяїн», Голова і апарат Адміністрації (із зв'язками) або Президент України із законами, гарантом яких він є.

    З інтерв'ю з М. Литвиным: «Які якості цінуєте в людях?» — «Професіоналізм і вірність етичним принципам. Особливо ціную щирість. Не приймаю навушницьтва, підкилимових ігор. Не переношу, коли одне говорять, інше думають, третє роблять»…

    Яке лицемірство і цинізм! Якщо наведене вище, багато що спростовує із сказаного М. Литвином про людські якості, то про навушницьтво і підкилимові ігри хочеться сказати особливо. В 2002 році в прикордонному відомстві повторно в складі тоді Департаменту прикордонної розвідки створюється служба внутрішньої безпеки (ВБ). Структура, поза сумнівом, необхідна і актуальна особливо в питаннях боротьби з корупцією і іншими правопорушеннями у військах. Але, як виявилося, з самого початку ВБ була задумана як інструмент розправи над неугодними і, в першу чергу, націлений на дискредитацію розвідки і її керівництва. З найгрубішими порушеннями принципів оперативно-розшукової діяльності, особливо конспірації, «вебешникам» було дане право перевіряти оперативно-розшукові справи, особисті справи агентури, інші носії конфіденційної інформації. На основі неперевірених оперативних даних, а в більшості випадків, чуток зусиллями ВБ компрометується практично все керівництво оперативних органів, начальники оперативно-розшукових відділів, рядові співробітники. У військах розповсюджується брехлива інформація про нібито поголовну корумпованість в розвідці. Як результат, звільняються або «видавлюються» ті співробітники, які боролися із злочинами і корупцією, а особи, по яких у керівництва Департаменту і у власній службі безпеки розвідки були сумніви, – залишаються і займають керівні пости. Причини? Вони на поверхні. До керівництва ВБ прийшли люди, які по всіх законах жанру, повинні були б бути, як дружина Цезаря – зовні підозри, а насправді – виявилися ручними виконавцями волі «господаря». Відомо, що по деяким з них перевірялась інформація щодо причетності до кримінальних угруповань. Безперспективні співробітники СБ, які в «конторі» не мали би службових перспектив, або військові контррозвідники, які «спали і уві сні мріяли», як підступитися і розвалити «конкурента», з урахуванням основного принципу М. Литвина по підбору кадрів перетворилися в катів людських доль. «Чекісти», витягнуті із службового забуття з обіцянкою генеральських звань і наданням позачергового житла в столиці, готові на все, як наслідок не обтяжують себе збором і перевіркою інформації відповідно до Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» в рамках оперативно-розшукових справ, а користуються чутками або реалізують таку ж оперативну «липу» від військової контррозвідки, і на них будують звинувачення. В результаті, кількість репресованих співробітників прикордонної розвідки в 2003 році істотно зросла. Брехливість і безпідставність «звинувачень» підтверджується при щонайменшій їх повторній перевірці, у тому числі через Центральне управління СБ України (принаймні особисто мені відомо декілька таких фактів).

    На цьому фоні було б цікаво знати: скільки корупціонерів викрили серед прикордонників, у т.ч. розвідників, співробітники ВБ? Упевнений, що вони не провели і десятої частки заходів щодо документування злочинної діяльності, які провели свого часу оперативні органи, коли на них була покладена задача по боротьбі з корупцією у військах. В той же час, на інформацію оперативно-розшукових органів у відношенні військовослужбовців, котрі вчинили злочини, які задокументовані, у тому числі, через можливості СБУ, керівництво регіональних управлінь та ДПСУ не реагує. Кримінальні справи відносно них не порушуються. Особи, які здійснили злочини, продовжують військову службу і зростають на посадах. Офіцерів оперативного складу, які здобувають таку негативну інформацію, як правило, звільняють з наступного мотиву: збирання компрометуючих матеріалів на чесних прикордонників. Відносно таких «чесних» осіб перевіряти інформацію не дозволяють покровителі із керівництва ДПСУ.

    Сьогодні, ВБ працює в стилі «37 року» радянської епохи. На основі доносів, неперевірених даних ухвалюються рішення, що ламають долі генералів і офіцерів. Всі добре пам'ятають, як репресували генералів-розвідників, які намагалися зупинити контейнерну контрабанду на Півдні і корупцію на Заході, офіцера-розвідника, який присік протиправну діяльність начальника прикордонного загону на Сході, офіцера-розвідника з Національної академії, якого безпідставно репресували за якимись сфабрикованими матеріалами, від яких потім всі відмовилися і багато що інше. Шкода, що комісії Адміністрації колишнього Президента і Кабінету Міністрів України не «бачили» всього цього. Бо це вже не тільки навушницьтво і підкилимові ігри, а антиконституційна діяльність, оскільки порушує права і свободи військовослужбовців, як громадян України. Ось такі етичні принципи М.Литвина і окремих членів його «команди».

    Інформаційний аспект. В наших популярних ЗМІ взагалі не спостерігається інформації, по якій можна було б об'єктивно судити про справжній стан справ в прикордонному відомстві. Заказний документальний телесеріал «Кордон», підготовленний відомим і шановним тележурналістом К.Стогнієм, у професіоналів визвав лише іронію. А громадскість, як завжди, лишилася обдуренною. Рідкісні повідомлення в рядку, що біжить, щоденної інформаційної програми «Інтер» типу: «...украінськи прикордонники не допустили вивозу з України 3-х тонн живої риби...», або «...затримали 20 тонн цукру...», або «...затримали 13 незаконних мігрантів...» і т.п., викликають лише усмішку у тих, хто знає про істинні масштаби нелегальної міграції і контрабандної діяльності через державний кордон України, а також про те, що міжнародні терористичні організації намагаються активно використовувати такі канали для перекидання своїх людей і засобів терору.

    Керівництво Держприкордонслужби України блокує будь-який витік інформації про реальний стан справ в прикордонному відомстві та послідовно ліквідовує незалежні (в деяких випадках – альтернативні) канали подачі інформації, в т.ч. розвідувального характеру, керівництву держави, парламенту і народним депутатам. Окозамилювання набуває ознак системного характеру. А якщо така інформація і просочується по інших каналах, то ЗМІ, мабуть, не наважуються її опубліковувати. Хоча негативів і ЧП в прикордонному відомстві достатньо. Вони, по масштабах, звичайно, не такі як в МО, але коли більш дрібні систематично ховаються, то вони неминуче приведуть і до більш великих і трагічних. Мабуть і із ціх причин спостерігається зростаюча тенденція негативних подій в ДПС. Наведу тільки декілька відомих мені прикладів, про які «на верх» не

  2. 19 января 2011 1:24, ссылка

    Вбє опять радует своими оперативними напрацюваннями!!

    «06» січня 2011 року 52/__

    Начальнику Чернівецького

    прикордонного загону

    полковнику Жовтоножуку І.П.

    щодо виявлених недоліків оперативно – службової

    діяльності ПП «Подвірне» ВПС «Мамалига»

    Чернівецького прикордонного загону

    05 січня 2011 року, офіцерами ВВБ по Чернівецькому прикордонному загону, о 08 год. 30 хв., було проведено перевірку оперативно - службової діяльності ПП «Подвірне» ВПС «Мамалига», в ході якої встановлено наступне:

    — станом на 09 год. 00 хв., в підрозділі були відсутні військовослужбовці зі складу зміни прикордонних нарядів, які згідно режиму роботи зміни п/н виконували обов’язки по ОДК з 20 год. 00 хв. 04.01.11. до 08 год. 00 хв. 05.01.11.;

    — станом на 09 год. 30 хв., в підрозділі був відсутній склад зміни п/н, який згідно режиму роботи зміни п/н, повинен виконувати обов’язки по ОДК з 08 год. 00 хв. 05.01.11. до 20 год. 00 хв. 05.01.11.;

    — згідно режиму роботи зміни п/н ПП «Подвірне», капітан Мудрий О.В., повинен був виконувати обов’язки по ОДК в п/н «ПСЗПН» з 08 год. 00 хв. 05.01.11. до 20 год. 00 хв. 05.01.11., проте, в підрозділ зазначений посадовець прибув о 09 год. 30 хв., мотивуючи своє запізнення віддаленістю свого місця проживання;

    — згідно режиму роботи зміни п/н ПП «Подвірне» з 20 год. 00 хв. 04.01.11. до 08 год. 00 хв. 05.01.11., капітан Мудрий О.В., з 01 год. 00 хв. до 03 год. 00 хв. 05.01.11., повинен був виконувати обов’язки по охороні ДК, шляхом проведення перевірки п/н «ПП», який з 24 год. 00 хв. 04.01.11 до 06 год. 00 хв. 05.01.11., виконував наказ на охорону ДК у складі старшого п/н молодшого сержанта Берестового О.В. та молодшого п/н молодшого сержанта Шкури В.І., проте, вищевказаний посадовець до виконання службових обов’язків не приступив;

    — «ПСЗПН» капітан Танасюк В.М., виконував обов’язки без закріпленої за ним штатної стрілецької зброї;

    — згідно графіку роботи дільничних інспекторів прикордонної служби ПП «Подвірне» в період з «04» по «10» січня 2011 року, ДІПС 3-ї категорії старшина Чубатько М.М., з 07 год. 00 хв. до 11 год. 00 хв., повинен був виконувати обов’язки по патрулюванню сектора відповідальності та роботі з громадським формуванням, проте, вказаний посадовець до виконання службових обов’язків не приступив, в ході встановлення місця перебування зазначеного військовослужбовця, було виявлено, що останній в зв’язку з поганим самопочуттям вирушив в медичну частину Чернівецького прикордонного загону, проте, даною інформацією начальник відділу не володів, також не було відповідних доповідей по лінії ЦУС;

    В ході подальшої роботи на ВПС «Мамалига», встановлено, що незважаючи на комплекс заходів спрямованих на унеможливлення безконтрольного використання зброї та спеціальних засобів, начальником ВПС «Мамалига» майором Шварцманом П.Г., 18.11.2010 року, в тимчасове користування, було отримано : ПРС, БРМ – 92, газовий балончик та компас Адріанова, проте, станом на сьогодення, спеціальні засоби повернені не були.

    останній обзац просто бомба!!!! — звільнити начальника ВПС за єто!!!

  3. 19 января 2011 1:27, ссылка

    ТЕЛЕФОНИЙ ДОВЫДНИК ВБ

    Управлінню внутрішньої безпеки

    генерал-майор Облаухов Ю.І. 067-4492387

    підполковник Нікіфоренко В.С. 067-1479941

    полковник Хирний В.П. 067-4455805

    підполковник Гураль О.Ю. 067-4841136

    підполковник Ганаба О.В. 067-4051976

    підполковник Сидорко В.В. 067-2471313

    Східному регіональному управлінню

    полковник Москальов А.В. 067-5701219

    Північному регіональному управлінню

    полковник Кособоков М.О. 067-4102086

    полковник Слюсаренко С.С. 067-6881439

    підполковник Котівець С.В. 067-7944915

    Західному регіональному управлінню

    полковник Левченко В.В. 067-7944403

    підполковник Гнатюк С.С. 067-3402633

    підполковник Одарченко С.В. 097-4771434

    підполковник Борець В.О. 067-3126464

    Південному регіональному управлінню

    майор Гронський С.В. 067-5582756

    кап.2 рангу Мамойленко О.С. 067-4856420

    капітан Добровицький В.О. 097-8010291

    Азово-Чорноморському регіональному управлінню

    полковник Гребенніков О.В. 067-6501931

    підполковник Гарапенчук О.В. 067-9492075

    095-9204427

  4. 29 марта 2011 16:15, ссылка

    когда же будут платить нормально что это за ху...ня

Пожалуйста, оставьте комментарий

Вы должны быть зарегистрированы чтобы оставить комментарий.