Міжнародне законодавство щодо забезпечення законності у відносинах з іноземними громадянами

admin, Четверг, июня 21, 2012 at 2:46Категория: Гуманітарна підготовка

Кожна країна вільна у формуванні своєї власної системи соціального забезпечення. Це обумовлює існування безлічі розходжень в національних системах, з якими доводиться стикатися громадя-нам при виїзді за межі своєї країни.

Сучасна трудова міграція є найважливішим процесом, який є одним із дієвих способів адаптації населення до умов ринку і вод-ночас індикатором соціально-економічних трансформацій в тій чи іншій країні. Таким чином, міжнародний трудовий обмін ставить країну перед проблемою регулювання соціально-забезпечувальних відносин, ускладнених іноземним елементом.

Соціальне забезпечення та страхування іноземних осіб, що залучаються на роботу в Україну, визначаються нормами українського законодавства з урахуванням міжнародних угод України з зарубіж-ними країнами.

Важливу роль у регулюванні зазначених відносин відіграють норми вітчизняного законодавства. Найважливішим джерелом у галузі міжнародного приватного права є Конституція України. Вона не містить норм прямої дії, які регулюють соціально-забезпечувальні відносини з іноземним елементом в Україні. У ст. 46 Конституції йдеться лише про працю та соціальний захист громадян України: «Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом…».

Згідно зі статтею 26 Конституції, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами. Однак конституційні засади права на соціальний захист набули подальшого розвитку у системі законодавства про соціальний захист України.

Так, Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 4 лютого 1994 року передбачає право інозем-ців та осіб без громадянства на соціальний захист, у тому числі на одержання пенсії та інших видів соціальної допомоги відповідно

До законодавства України та міжнародних договорів України. За-значені права іноземців та осіб без громадянства забезпечуються загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за ра-хунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел та гарантуються низкою законодавчих актів. Згідно з вітчизняним законодавством, в Україні існують такі види загальнообов’язкового державного соціального страхування: на випадок безробіття; у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням; від нещас-ного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; пенсійне страхування медично-го страхування.

Законодавчі акти України щодо загальнообов’язкового державного соціального страхування передбачають, що право на забезпечення за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без гро-мадянства та члени їхніх сімей, які проживають в Україні.

Іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право на пенсію нарівні з громадянами України на умовах, передбачених законодавством або міждержавними угодами. Питання пенсійного забезпечення громадян України, які прожива-ють за її межами та працюючих в Україні іноземців, регулюються законодавством про пенсійне забезпечення в Україні, що ґрунту-ється на Конституції України і складається із Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», інших зако-нів та нормативно-правових актів, а також міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення. У тих випадках, коли договори (угоди) між Україною та іншими державами передбачають інші правила, ніж ті, що містяться у Законі України, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами). У разі, коли для призначення пенсії потрібен певний стаж роботи, іноземцю на підставах і в порядку, встановлених законодавством України і міжнародними договорами України, може зараховуватися стаж роботи за кордоном.

Нормативні акти з питань соціального забезпечення передбача-ють, що всі роботодавці, у тому числі іноземні юридичні і фізичні особи, які наймають на роботу в Україні іноземців, зобов’язані спла-чувати внески до фондів соціального страхування, з яких працівни-кам проводяться відповідні виплати.

Трудові правовідносини «з іноземним елементом»

Якщо трудові мігранти не охоплені загальнообов’язковим дер-жавним пенсійним страхуванням, то вони мають право на добровіль-ну участь у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Це дає змогу їм набути відповідного страхового стажу за період роботи за межами України. Відповідно до ст. 11 Закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», особи, які не належать до кола осіб, які підлягають загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню, у тому числі іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають або працюють на території України, громадяни України, які постійно проживають або працюють за межами України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, мають право на добровільну участь у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Крім того, з 1 січня 2004 року в Україні діє добровільна накопичувальна система через недержавне пенсійне забезпечення.

Стосовно громадян, які виїхали на постійне проживання за кордон, статтею 51 Закону України «Про загальнообов’язкове держав-не пенсійне страхування» було визначено особливий порядок виплати пенсій, який передбачає, що виплата пенсії припиняється на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

У разі повернення пенсіонера в Україну виплата пенсій поновлю-ється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду Украї-ни протягом десяти днів після з’ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Таким чином, виплата пенсії законодавчо поставлена в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення.

Винятки встановлені для громадян, які проживають за кордоном, якщо пенсія їм призначена внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання. У цих випадках пенсія виплачується і за відсутності міжнародного договору. При цьому держава визначи-ла відповідний механізм виплати таких пенсій (Постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок переведення пенсій громадян, які виїхали на постійне проживання до інших країн» від 6 квітня 1993 року № 258).

Положеннями Закону створено правову ситуацію, у якій гро-мадяни, які працювали на території України, сплачували страхові внески і отримали право на пенсію, але обрали постійним місцем проживання державу, з якою Україна не уклала міжнародний дого-вір щодо виплати громадянам країни пенсій, зароблених в Україні, позбавлені можливості її одержувати. Конституційний Суд України визнав вказані положення такими, що не відповідають Конституції, зокрема, суперечать конституційним приписам України стосовно утвердження і забезпечення прав і свобод людини, неприпустимості обмеження конституційних прав і свобод, рівності конституційних прав громадян незалежно від місця проживання, гарантування пі-клування та захисту громадянам України, які перебувають за її межами, права на соціальний захист у старості (стаття 3, ч. 1, 2 ст. 24, ч. 3 ст. 25, ч. 1 ст. 46, ч. 1 ст. 64 Основного Закону України) (є неконсти-туційними). В своєму рішенні № 25-рп/2009 від 7 жовтня 2009 року він зазначив, що, виходячи з правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії, не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава, відповідно до конституційних принципів, зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій при-значена пенсія, – в Україні чи за її межами. Така диференціація на законодавчому рівні на різні категорії пенсіонерів, які проживають за межами України, не відповідає конституційним засадам соціаль-ного захисту громадян.

До джерел міжнародного приватного права, що регулює відносини, ускладнені іноземним елементом, належать не тільки норми актів внутрішнього права, а й норми міжнародних договорів.

Основа більшості норм міжнародного приватного права закладається загальними положеннями, загальновизнаними принципами сучасного міжнародного права. Але норми міжнародного права не здатні регулювати внутрішньодержавні відносини без відповідної трансформації. Для того, щоб норми міжнародного права набули здатності регулювати внутрішньодержавні відносини, ускладнені іноземним елементом, вони повинні увійти до правової системи кра-їни, отримати юридичну силу національного права.

Трансформація норм міжнародного права здійснюється шляхом перетворення їх на норми внутрішньодержавного права через рати-фікацію, видання актів про застосування міжнародного договору або видання іншого внутрішньодержавного акта.

Важливим етапом у створенні норм міжнародного приватного права тієї чи іншої держави є міжнародний договір. Регулюючи від-носини між державами, міжнародні договори зобов'язують держави забезпечити застосування передбачених в них правових приписів, а держава бере на себе зобов'язання вживати всіх необхідних заходів для того, щоб сформульовані в договорі норми застосовувалися по-всюдно на його території всіма фізичними та юридичними особами і його правозастосувальними органами, які підпорядковуються тільки національним законодавством. Надання міжнародним договорам сили національного права робить їх юридично обов'язковими для учасників приватноправових відносин.

Відповідно до ст. 19 Закону України від 29 червня 2004 року «Про міжнародні договори України», чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

У статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнарод-ні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою, є частиною національного законодавства України. У частині другій статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 року №1906-IV встановлено: «Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнарод-ного договору». Положення про те, що ратифіковані Верховною Радою України міжнародні договори є частиною національного законодавства України, закріплені також у внутрішніх законодав-чих актах стосовно соціального захисту: ст. 4 Закону України від 23 вересня 1999 року «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», ст. 3 Закону України від 2 березня 2000 року. «Про загальнообов’язкове дер-жавне соціальне страхування на випадок безробіття», ст. 3 Закону України від 11 січня 2001 року. «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездат-ності та витратами, зумовленими народженням та похованням», ст. 4 Закону України від 9 липня 2003 року. «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Поняття міжнародного договору охоплює усі міжнародні угоди, які можуть мати різне найменування – договір, угода, пакт, конвен-ція, декларація, комюніке, протокол тощо.

З метою вирішення проблем в галузі соціального захисту грома-дян, що виникають між державами, Україна бере участь в укладенні різних міжнародних договорів: багатосторонніх та двосторонніх угод, залежно від кількості держав, що беруть участь в укладенні договору, а також в регіональних та локальних актах, залежно від сфери їх дії.

Міжнародно-правове співробітництво держав у галузі соціаль-ного забезпечення має в своїй основі базові документи. З огляду на

Європейський стратегічний курс України важливим є врахування у національному законодавстві стандартів, встановлених такими між-народними установами, як ООН, МОП. Основними міжнародними актами універсального характеру щодо питань соціального захис-ту є Загальна декларація прав людини 1948 p., що проголошує за-гальність, всебічність соціального забезпечення та право людини на мінімальний рівень соціального обслуговування, який необхідний для підтримання здоров’я і добробуту її самої та її сім’ї. До зазна-ченої групи актів належать також Міжнародний пакт про еконо-мічні, соціальні та культурні права 1966 p., Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод 1950 p., Європейська соціальна хартія 1961 р. та інші. Міжнародні норми, що здійснюють значний вплив на розвиток внутрішнього законодавства України, беруться до уваги при визначенні багатьох соціальних стандартів (межа бідності, прожитковий мінімум тощо).

Положення Європейської Соціальної Хартії розроблені на осно-ві передового досвіду країн-учасниць Європейської Союзу в сфері правового регулювання соціального забезпечення. Цей досвід був апробований ними протягом багатьох років. Хартія застосовується до іноземців, які є громадянами інших Договірних сторін, на закон-них підставах проживають або регулярно працюють на території за-цікавленої держави. Ратифікація Європейської Соціальної Хартії та подальша імплементація її положень у законодавство України ма-тиме значний вплив на входження нашої держави в європейський простір.

Провідну роль у встановленні системи міжнародно-правового регулювання соціального забезпечення відіграє Міжнародна орга-нізації праці. У літературі зазначається, що близько чверті всіх кон-венцій, прийнятих в рамках Міжнародної організації праці з моменту її утворення, містять норми соціального забезпечення [8, С. 182]. Серед основних інструментів, розроблених на міжнародних конфе-ренціях праці в галузі соціального забезпечення, потрібно назвати такі: Конвенція № 102 «Про мінімальні норми соціального забезпе-чення» від 28.06.1952 р., Конвенція № 118 «Про рівноправність у галузі соціального забезпечення» від 28 червня 1962 року, Конвен-ція № 157 «Про збереження прав у галузі соціального забезпечення» від 21 червня 1982 року. На жаль, на відміну від стану справ щодо ратифікації конвенцій у сфері трудових відносин, Україною не ра-тифіковано жодної конвенціі МОП щодо соціального забезпечення.

Розвиток трудового обміну в межах Співдружності Незалежних Держав, обумовлений не тільки тісними економічними зв'язками, що склалися в роки існування СРСР, але і спільними кордонами, єдиними традиціями в регулюванні трудових і соціально-забезпечувальних відносин, викликав необхідність забезпечення працівникам-мігрантам, залученим на законних підстав, не менш сприятливих соціально-трудових умов, порівняно з громадянами країни прийому. Тому для України вкрай важливим стала необхід-ність чіткого механізму регулювання міграційних процесів як на на-ціональному, так і на міждержавному рівнях.

З цією метою учасники СНД підписали низку регіональних актів. Пріоритет у правовому регулюванні було надано пенсійнному забезпеченню, а інші питання соціального забезпечення стали предметом міждержавного співробітництва пізніше. Основним регіо-нальним актом на рівні СНД у сфері пенсійного забезпечення стала міжурядова Угода про гарантії прав громадян держав-учасників Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечен-ня, укладена 13 березня 1992 року, яку підписали Вірменія, Біло-русь, Казахстан, Киргизстан, Росія, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан та Україна. Угода поширювалася на всі види пенсійного забезпечення, передбачені чинним, а також майбутнім законодав-ством.

Учасники Угоди зобов'язалися здійснювати пенсійне забезпе-чення громадян держав-учасниць за нормами законодавства дер-жави, на території якої вони проживають, з урахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав, а також колиш-нього СРСР за період до 13.03.92 р. Розмір пенсії повинен перегля-датися згідно із законодавством держави-учасниці угоди за новим місцем проживання пенсіонера. Документи, необхідні для призначення пенсії та видані на території держав-учасників СНД і держав, що входили до складу СРСР, або до 1 грудня 1991 року, будуть прийматися без легалізації. Зокрема, відповідно до національного законодавства кожної з цих держав, повинні вирішуватися питання права на пенсію прибулих до країни осіб залежно від зміни ними громадянства.

Угода між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні і правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14 лютого 1992 року закріпила, що за військовослужбовцями, особами, які звільнились з військової служби і проживають на території держав-учасниць Співдружності, а також членами їхніх сімей зберігаються права і пільги, встановлені раніше законами та іншими нормативни-ми актами колишнього Союзу РСР.

Для регулювання основних напрямків співробітництва держав СНД у сфері трудової міграції і соціального захисту трудящих-мігрантів 15 квітня 1994 року було укладено Угоду урядів держав-учасниць СНД з зазначених питань. Метою Угоди «Про спів-робітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів» є усунення прогалин в регламентації правового становища трудящих-мігрантів і членів їх сімей, а також забезпе-чення принципу рівності між трудящими-мігрантами і громадянами приймаючої держави, маючи на увазі умови їх життя і здійснення ними трудової діяльності.

Угода декларує загальні принципи та підходи до забезпечення і захисту прав трудящих-мігрантів. Один з її головних принципів по-лягає в тому, що правовий статус трудящих-мігрантів в приймаючій стороні повинен визначатися в рамках чинного законодавства цієї сторони та укладених нею міжнародних договорів.

Міжнародне приватне право

Співпраця з питань соціального забезпечення отримала своє оформлення, передусім, у багатосторонніх угодах, що визначають соціальні і правові гарантії. Угодою про партнерство та співробіт-ництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами (Угоду ратифіковано Законом № 237/94-ВР від 10 листопада 1994 року) визначено способи координації соціально-го забезпечення. Зокрема ст. 25 передбачено, що Сторони укладають угоди з тим, щоб: (І) прийняти, дотримуючись умов і порядку, що застосовуються в кожній державі-члені, положення, необхідні для координації систем соціального забезпечення робітників, які мають українське громадянство і працюють на законних засадах на терито-рії держави-члена. Ці положення, зокрема, забезпечуватимуть, щоб: всі періоди страхування, праці або проживання таких робітників у різних державах-членах складалися одночасно з метою отримання пенсій за віком, у випадку інвалідності та смерті й з метою медич-ного обслуговування таких робітників; будь-які пенсії за віком, у випадку смерті, інвалідності у зв'язку з нещасним випадком на ви-робництві або професійного захворювання, за винятком спеціаль-них пільг, що не передбачають внесків до пенсійного фонду, вільно переводилися за курсом, який застосовується за законом дебітора — держави-члена або держав-членів; (II) прийняти, дотримуючись умов і порядку, що застосовується в Україні, положення, необхід-ні для надання робітникам, які є громадянами держави-члена і на законних засадах працюють в Україні, режиму, подібного до того, який визначений у другій частині пункту (І).

Важливе значення мають двосторонні домовленості України з рядом держав щодо регулювання трудової діяльності й соціального захисту громадян, які працюють за межами своїх держав. Двосторонні угоди з питань соціального захисту укладаються Україною, переважно, з метою вирішення проблем, що виникають між двома державами у зв'язку з міграцією працівників. Держави-учасниці СНД зіткнулися з масовою міграцією після розпаду єдиної держа-ви.

Питання пенсійного забезпечення в Україні регулюються також двосторонніми міжнародними договорами (угодами), укладеними з 21 країною. Зазначені договори (угоди) розподіляються на два види: договори, що базуються на територіальному принципі, та договори, що базуються на пропорційному принципі.

Трудові правовідносини «з іноземним елементом»

Пенсія за договором, що базується на територіальному принци-пі, призначається відповідно до законодавства Сторони, на терито-рії якої ця особа проживає і звернулась за призначенням пенсії, при цьому стаж роботи, набутий на території іншої Договірної Сторо-ни, зараховується до трудового стажу, витрати на виплату пенсій здійснює держава, на території якої проживає отримувач. За тери-торіальним принципом Україною укладено 14 договорів. Слід зау-важити, що Україна також є правонаступницею міжнародних дого-ворів, укладених між СРСР та Монголією, Угорщиною і Румунією. В Україні діючими є міжнародні договори, укладені між: СРСР та Монголією «Про співробітництво в галузі соціального забезпечен-ня», СРСР та Угорщиною «Про співробітництво у сфері соціально-го забезпечення» і СРСР та Румунією «Конвенція щодо співробітництва у галузі соціального забезпечення між СРСР та Народною Республікою Румунія» від 24.12.1960 р.

За договорами, що базуються на пропорційному принципі, кожна Договірна Сторона призначає та виплачує пенсію за відпо-відний страховий (трудовий) стаж, набутий на території держави цієї Сторони, тобто кожна з Договірних Сторін призначає пенсію за стаж роботи, набутий на її території. За принципом пропорційності Україною укладено сім договорів про соціальне забезпечення: з Рес-публікою Болгарія, Королівством Іспанія, Чеською Республікою, Словацькою Республікою, Естонською Республікою, Латвійською Республікою, Литовською Республікою.

Україною ведеться підготовча робота щодо укладення таких договорів з Федеративною Республікою Німеччина, Канадою, Арген-тинською Республікою, Федеративною Республікою Бразилія, Державою Ізраїль, Сербією та Чорногорією, Турецькою Республікою та перегляду договорів з Республікою Казахстан, Грузією та країнами, які 13 березня 1992 року підписали Угоду про гарантії прав громаМіжнародне приватне право.

Двосторонній міжнародно-правовий рівень регулювання соці-ального захисту між Україною та іншими країнами здійснюється на підставі таких принципів: надання іноземцям національного режиму; територіального або пропорційного принципів призначення і виплати пенсій; збереження права на пенсію при переїзді пенсіонера з однієї країни в іншу; відсутності взаємних розрахунків між країна-ми, що здійснюють соціальне забезпечення; принципу загальності; заборони дискримінації і рівності; всебічності і розмаїття видів соці-ального забезпечення; встановлення мінімального рівня соціально-го забезпечення; збереження набутих прав на конкретний вид пенсії або допомоги при зміні країни постійного проживання.

Так, наприклад, Угода між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами своїх країн, від 14 січня 1993 року встановлює, зокрема, колізійні норми для врегулювання таких питань, як вік особи, з якого допускається прийняття на роботу, виїзд і перебування, трудова діяльність, права і обов’язки праців-ників, соціальне забезпечення з прив’язками до законодавства кра-їни перебування. Крім того, в цій Угоді взаємно визнаються стаж і дипломи, а також інші документи без легалізації.

Іноземні громадяни мають право на соціальне забезпечення (за винятком пенсії) відповідно до законодавства країни свого постійного місця проживання. Працівники-мігранти (тобто особи, що не мають в країні працевлаштування постійного місця проживання) мають право на соціальне страхування та соціальне забезпечення відповідно до законодавства країни працевлаштування. Однак з цього правила часто встановлюється цілий ряд винятків:

— якщо найманий працівник був відряджений своїм роботодавцем для виконання робіт на території іншої держави, то на нього по-ширює свою дію законодавство країни роботодавця (якщо термін відрядження не перевищує 2 років);

— на соціальне забезпечення державних службовців однієї держави, направлених ним на територію іншої держави, поширює свою дію законодавство країни-роботодавця;

— на членів екіпажу морського судна і осіб, які працюють на морському судні за наймом, поширює свою дію законодавство держави, під прапором якого ходить це судно;

— на осіб, які працюють на авіатрансортному, залізничному або автотранспортному підприємствах, що здійснюють міжнародні перевезення на території держав-учасниць відповідної угоди, по-ширює свою дію законодавство тієї держави, на території якої зна-ходиться адміністрація, зареєстровано відповідне підприємство;

— на співробітників дипломатичних представництв і членів кон-сульських установ поширюються положення Віденської конвенції про дипломатичні відносини від 18 квітня 1961 року та Віденської конвенції про консульські відносини від 24 квітня 1963 року.

Google Bookmarks Digg Reddit del.icio.us Ma.gnolia Technorati Slashdot Yahoo My Web News2.ru БобрДобр.ru RUmarkz Ваау! Memori.ru rucity.com МоёМесто.ru Mister Wong

Культура поведінки прикордонника – життєва позиція в процесі вирішення завдань охорони державного кордону

admin, Четверг, июня 21, 2012 at 2:41Категория: Гуманітарна підготовка

1. Вимоги до культури служби. Значення культури прикордонного контролю та прикордонної служби у забезпеченні надійної охорони державного кордону.

Культура – це складне системне явище, в якому важливу роль відіграють  знання,  почуття,  цінності, практичний досвід і конкретні дії. Завдяки своїй високій культурі поведінки прикордонник гідно представляє прикордонне відомство не лише на кордоні, а й  в суспільстві.

Керівництвом Прикордонного відомства приділяється надзвичайно велике значення формуванню у кожного прикордонника високої культури поведінки.

Культура поведінки передбачає вміння тримати себе в товаристві (знайомому і незнайомому), знання, пов’язані з професійною етикою, навички правильного поводження за столом, форми звертання до начальників (старших), жінок, співробітників, друзів – одне слово, це порядність у взаєминах із людьми.

Існують непохитні моральні критерії, яких має дотримуватися людина, яку суспільство вважає культурною. Це честь, порядність, совість – якості, якими дорожити треба так само, як ми дорожимо своїм здоров`ям, бо без цих якостей нема людини в дійсному розумінні цього слова.

Під культурою прикордонників слід розуміти рівень духовного і фізичного розвитку особистості, її творчих сил і здібностей, форми життєдіяльності, характер ціннісних орієнтацій і життєву позицію в процесі вирішення завдань забезпечення охорони державного кордону.

Людей взагалі, прикордонників в тому числі, оцінюють не за їх словами, а за їх ділами, за їх ставленням до справи, до своїх обов’язків, за службовим призначенням. Висока культура прикордонника виявляється, перш за все, як моральна поведінка не за примусом, а як звичка, як норма поведінки.

Культура прикордонників виявляється чіткому розумінні особливої ролі Державної прикордонної служби в забезпеченні національної безпеки, особистої відповідальності за охорону державного кордону; у високій соціальній активності щодо вирішення завдань оперативно-службової діяльності.

Важливу роль в діяльності прикордонника відіграє його професійна культура, його знання, вміння, майстерність у відповідності з вимогами науково-технічного прогресу, які виявляються у практичній діяльності щодо експлуатації, ремонту, обслуговування, застосування зброї та бойової техніки.

Кожна культурна людина і прикордонник зокрема має володіти знаннями вітчизняної та світової історії, літератури, мистецтва, розуміти загальнолюдські цінності.

Без знань Конституції України, законів з військово-оборонних питань, Закону України “Про Державну прикордонну службу України”,  статутів  та їх старанного виконання не може бути мови про повноцінну культуру прикордонника.

Важливу роль у процесі гуманізації особистості прикордонника відіграє здібність відчувати прекрасне, опановувати природу і суспільне життя за законами краси.

Культурна людина у військовому однострої має бути розвиненою не лише інтелектуально, а й фізично, вести здоровий спосіб життя.

Державна прикордонна служба є правоохоронним органом спеціального призначення персонал якої виконує функції держави на її передньому рубежі. Прикордонники першими зустрічають й останніми проводжають людей, що перетинають державний кордон. Отже від їх ставлення до людей, від їх культури служби, ввічливості, толерантності, зовнішнього вигляду в у поєднанні з точним і суворим дотриманням чинного законодавства України складається враження про прикордонне відомство і державу, яку вони представляють.

Запроваджуючи високі стандарти діяльності керівництво Державної прикордонної служби одним з головних пріоритетів визначило високу культуру служби персоналу.

Висока культура служби прикордонника є невід’ємною частиною його загальної культури та включає в себе культуру оперативно-службової діяльності, культуру професійних взаємовідносин, бездоганний  зовнішній вигляд, володіння навиками культури спілкування, культуру поведінки прикордонника під час виконання ним посадових обов’язків і у позаслужбовий час, адже й поза службою прикордонник має гідно представляти своє відомство.

Відомчі стандарти культури прикордонного контролю та відомчі стандарти культури прикордонної служби поєднали у себе досвід, традиції, сучасні вимоги до прикордонників, що у посібниках набули конкретних норм, правил, порядку дій, яких необхідно дотримуватись персоналу стосовно людей, що перетинають державний кордон, або мешкають чи перебувають у контрольованій прикордонній зоні. Вони є атрибутом специфіки прикордонної діяльності, характерною ознакою високого рівня прикордонного відомства та його персоналу.

Однією із основних складових культури оперативно-службової діяльності, самим її показовим елементом є культура прикордонного контролю. Адже саме персонал прикордонного контролю виконує свої обов’язки  на виду у людей, здійснює свої повноваження стосовно громадян та іноземців у пункті пропуску.

Відомчі стандарти культури прикордонного контролю, є елементом культури прикордонного контролю, які визначають вимоги прикордонного відомства до культури служби персоналу який виконує свої обов’язки на пунктах пропуску.

Дотримання Відомчих стандартів культури прикордонного контролю та прикордонної служби є обов’язковим для кожного прикордонника, під час виконання ним службових обов’язків, своєрідним етикетом службової діяльності, різновидом корпоративних норм поведінки, показником якості і ефективності служби, свідченням особистої відповідальності за доручену справу, запорукою досягнення кінцевого результату – забезпечення надійності охорони державного кордону.

Зовнішній вигляд персоналу є важливим елементом культури служби. Він є свідченням того, що охайна, акуратна людина у бездоганному форменому одязі  поважає порядок у сфері службової діяльності, поважає людей, що перетинають кордон, своїх товаришів по службі та своє відомство.

Акуратність, чистота, навіть певний зовнішній лоск справляють враження про посадову особу, як про людину обов’язку, яка любить свою професію і є фахівцем своєї справи, для якої у службі немає дрібниць.

Відомчі стандарти культури умовно розподіляють вимоги до зовнішнього вигляду прикордонників на дві частини. По-перше – це загальний зовнішній вигляд прикордонника, по-друге культуру носіння прикордонником форми одягу встановленого зразку.

Особлива увага приділяється до зовнішнього вигляду персоналу на пунктах пропуску та персоналу дільничних інспекторів прикордонної служби, вони дуже прості і включають в себе елементарні норми здорового способу життя, гігієни, чистоти, охайності та акуратності  адже  прикордонник виконує свої обов’язки на виду у людей та у безпосередньому контакті з ними.

Зовнішній вигляд персоналу має виявляти високу ступінь його культури, і, разом з тим, бути нейтральним та стриманим, адже  яскрава зовнішність підкреслює індивідуальність людини, а прикордонник, що виконує функції держави представляє не себе особисто, а державу.

Значну частину персоналу підрозділів, які виконують посадові обов’язки у пунктах пропуску складають жінки. Виконуючи вимоги відомчих стандартів прикордонного контролю вони мають розуміти, що намагання підкреслити індивідуальність, прагнення бути привабливою  під час виконання службових обов’язків негативно впливає на якість служби, адже яскраву жінку не сприймають як посадову особу, а бачать в ній лише жінку.

Одним з елементів культури прикордонної служби є культура носіння форми одягу.  Форма одягу підкреслює належність персоналу до Державної прикордонної служби, формує  почуття поваги до прикордонників з боку людей, що перетинають кордон, є зовнішньою ознакою того, що людина в однострої представляє Державу.

Краса форми одягу ще не вирішує сама по собі проблему зразкового зовнішнього вигляду. Необхідно твердо дотримуватися встановлених правил та порядку її носіння, своєчасно прати, прасувати та лагодити.

Бездоганність зовнішнього вигляду не є чимось даним раз і назавжди. Вона має постійно підтримуватися.  Прикордонникам доводиться виконувати свої обов’язки тривалий час, у різні пори року, у різних погодних умовах, здійснювати не лише паспортний контроль, а й доглядати автомобільний, залізничний транспорт, морські та повітряні судна, вантажі, пересуватися лісовою та гірською місцевістю тощо.  Тому для кожного прикордонника дуже важливим є вміння непомітно для людей, на виду в яких виконується служба своєчасно усувати недоліки у зовнішньому вигляді, які час від часу можуть з’явитися, підказувати товаришам по службі про помічені в них негаразди.

Бездоганний зовнішній вигляд прикордонника позитивним чином впливає на якість виконання оперативно-службових завдань. Адже корпоративний дрескод, що встановлений посібниками не лише справляє позитивне враження на людей, які перетинають кордон. Бездоганний зовнішній вигляд дисциплінує самого прикордонника, сприяє усвідомленню ним значущості завдань, які він виконує, підсвідомо примушує й діяти бездоганно, сприяє культурі спілкування та порозумінню з громадянами та товаришами по службі.

Дотримання вимог відомчих стандартів культури прикордонного контролю та прикордонної служби до зовнішнього вигляду є важливою нормою культури служби, показником професіоналізму та дисциплінованості персоналу, елементом презентації перед громадянами та іноземцями Державної прикордонної служби і нашої держави в цілому.

Одним з головних чинників культури служби є культура спілкування з громадянами України та іноземцями, що перетинають кордон, представниками взаємодіючих органів, які виконують контрольні функції на пункті пропуску, громадянами, що мешкають, або тимчасово перебувають у контрольованій прикордонній зоні.

Спілкування з людьми є багатогранним і є не лише засобом передавання або отримання інформації, воно включає в себе безпосередньо мову і правильне її використання, застосування наголосів, інтонацій, форми звертання, грамотності побудови речень, тощо. Спілкування передбачає й використання мови жестів, міміки, зорового контакту із співрозмовником. Одночасно прикордонник, вислуховуючи співрозмовника та за допомогою спостереження, знання основ психології людини отримує зворотну інформацію, яка йому потрібна по службі.

Тому знання та вміння персоналу правильно будувати спілкування з людьми на є одним з головних елементів ефективності оперативно-службової діяльності.

Спілкуючись з людьми під час служби прикордонник, в очах оточуючих, не розглядається як особистість, він оцінюється як представник державного органу влади, його вимоги розцінюються як вимоги чинного законодавства. Своєю толерантністю, ввічливістю, тактовністю, приємною посмішкою з одночасною вимогливістю і принциповістю він презентує культуру нашого народу, європейський рівень розвитку держави.

Правильна побудова процесу спілкування показує вихованість та загальну культуру прикордонника, є невід’ємним атрибутом культури служби. Культура спілкування є свідченням поваги до людей, показником професіоналізму персоналу, знання ним своїх функціональних обов’язків та вміння їх застосовувати.

Відомчі стандарти культури прикордонного контролю та прикордонної служби вимагають від військовослужбовців  не  тільки суворо дотримуватись загальноприйнятих норм поведінки, але й вміти володіти ситуацією, бути об’єктивним, запобігати конфліктам.

Вимоги  до прикордонників, які виконують свої обов’язки у пунктах пропуску, що викладені у посібниках, продиктовані самим життям. Вони враховують те, що люди, які перетинають кордон, чи мешкають, або тимчасово перебувають у контрольованій прикордонній зоні можуть виявляти нестриманість, роздратованість, бути надто емоційними, тощо.

Але прикордонник при цьому зобов’язаний виявляти витримку, спокій, терпимість, ні в якому разі не піддаватися на провокації, не давати поводу для образ. Незалежно від того, сприймає прикордонник певну людину у якості ймовірного правопорушника або ні – всі його дії повинні бути сповнені поваги до неї.

Ось чому у посібниках навіть визначені конкретні фрази з якими прикордонник має звертатися до людей, що перетинають кордон. Наприклад: «Добрий день!», «Прикордонний контроль! (Паспортний контроль, Прикордонний патруль). Пред’явіть будь ласка Ваші документи (документи на транспортний засіб)», «Ласкаво просимо в Україну! Ми Вам раді в Україні!», «Зачекайте, будь ласка...», «Не хвилюйтеся…», «Заспокойтеся будь ласка...», «Візьміть, будь ласка, документи. Дякую», «Дякуємо за співпрацю», «Старший зміни прикордонних нарядів Вам пояснить…» та інші.

Включення цих фраз до посібнику не означає того, що прикордонник має використовувати лише їх. Цей перелік далеко не повний, він є прикладом, побудови звернень до людей у пунктах пропуску, зразком того, як прикордоннику треба формулювати службові вимоги.

Вміння запобігати конфліктам в процесі оперативно-службової діяльності – один з основних показників професіоналізму прикордонника.

Для цього кожний з представників прикордонного наряду має зберігати діловий спокій, акуратно поводитися  з  документами,  матеріалами  та предметами,  що належать особам, що прямують через кордон, виявляти уважність, чітко, однозначно і зрозуміло формулювати вимоги, за неможливості вирішити проблему, що виникає самому має вчасно звернутися для її вирішення до компетентної посадової особи.

Одним з головних критеріїв культури спілкування є знання української мови. Починаючи спілкування з людиною на пункті пропуску прикордонник, як представник Української держави починає спілкування українською, і, лише потім має перейти на мову співрозмовника (якщо він нею володіє). Це дуже важливий показник того, що персонал Служби виконує на кордоні функції держави і діє від її імені.

Під час спілкування прикордонник має бути впевненим у  своїх  діях, (а впевненість досягається високим рівнем професіоналізму), не допускаючи при цьому пихатості і чванливості, виявляючи доброзичливість, такт, вступати в розмову з особами, що перетинають державний кордон тільки у випадку службової потреби. Ні в якому випадку не зачіпати особистість співрозмовника,  відповідати на запитання осіб чітко, зрозуміло, по суті, виявляти дипломатичність у спілкуванні. Лише за таких умов спілкування з громадянами та іноземцями буде рівним і дасть позитивний ефект.

Повага до прав громадян, компетентність та виваженість дій прикордонників, ввічливість, дипломатичність, уміння грамотно будувати спілкування з громадянами під час виконання службових завдань, вчасно розпізнавати їх настрої та наміри,  є одним з основних показників культури служби, запорукою якісного виконання оперативно-службових завдань на кордоні, адже той хто вміє отримати інформацію – вміє професійно її використати.

Для персоналу прикордонного контролю пункти пропуску через державний кордон є їх робочим місцем. Робоче місце прикордонника у широкому розумінні цього слова – це все, що забезпечує виконання ним своїх обов’язків. Воно має бути раціональним, продуманим таким чином, щоб ніщо не заважало персоналу виконувати свої функції, упорядкованим незалежно від того, хто, або яка зміна здійснює прикордонний контроль, все обладнання на робочому місці має бути полагодженим і функціональним, ніякі особисті речі, не повинні відволікати прикордонника від служби.

Робоче місце має бути зразком чистоти, охайності і акуратності. Адже пункт пропуску – це місце де виконуються завдання держави, тому в очах людей, що проходять прикордонний контроль пункт пропуску має забезпечувати цей статус. Складу зміни слід не забувати, що чистота, функціональність і порядок існують лише там, де за ним слідкують та протягом служби підтримують.

Важливість утримання робочого місця прикордонника у належному стані є безспірною. Адже люди, які стикаються з прикордонним контролем повинні відчувати у пункті пропуску чіткість, злагодженість і зрозумілість дій прикордонного наряду, а персонал швидко і ефективно виконувати свої обов’язки. Запорукою цьому є відремонтовані, чисті приміщення та меблі, полагоджене, функціонуюче обладнання та прилади прикордонного контролю.

Утримання робочих місць, обладнання, техніки у бездоганному стані є свідченням того, що персонал поважає людей, які перетинають кордон, свою державу,  відомство, беззаперечно дотримується встановлених порядку, правил, процедури прикордонного контролю, виконує обов’язки професійно, пильно, точно дотримується чинного законодавства.

2. Обов’язки персоналу щодо забезпечення високої культури служби, дотримання норм відомчих стандартів культури прикордонного контролю та прикордонної служби в період підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи з футболу.

Персонал підрозділів Держприкордонслужби, який виконує обов’язки на пунктах пропуску має розуміти, що головним принципом забезпечення високої культури прикордонного контролю є особиста відповідальність і свідоме виконання кожним прикордонником встановлених у посібнику правил і вимог.  Не давати собі послаблень, принциповою оцінювати та прискіпливо ставитися до свого зовнішнього вигляду, культури спілкування, стану робочого місця, досконало знати та практично виконувати свої обов’язки, чесність, непідкупність, доброзичливе ставлення до людей, постійно працювати над вдосконаленням рівня особистої культури, розвивати свої комунікативні здібності.

Кожному прикордоннику необхідно пам'ятати,  що  культуру  поведінки,  вихованість, гарні манери не можна взяти на прокат. Їх не можна використовувати лише тоді коли виникне потреба, або тоді, коли службу хтось контролює.  Якості культурної людини прикордонник має виробляти  у себе постійною,  наполегливою працею з оволодіння або удосконалення знань зі спеціальності, навиків етикету, формуючи із себе цілеспрямовану, потрібну для підрозділу, органу охорони кордону, відомства, суспільства особу.

Особливої актуальності питання дотримання високих стандартів культури набуває з наближенням фінальної частини чемпіонату Європи з футболу, в період проведення якого очікується значне збільшення пасажиро потоку, в числі якого і керівництво європейських держав, поважні посадові особи УЄФА та інших урядових та неурядових організацій. Прикордонники першими зустрічатимуть поважних гостей та проводжатимуть їх після закінчення чемпіонату! А як нам всім відомо найбільше людям запам’ятовується перше та останнє враження, тобто від того яке враження складеться у гостей «Євро -2012» безпосередньо на державному кордоні  залежить яке загальне враження у них складеться про Україну.

Необхідно добиватися автоматичного виконання корпоративних та загальноприйнятих правил культури,  перетворення їх у звичку поведінки.  Досягнутим треба рахувати  тільки те, що ввійшло у  звичку. У звичці дія автоматизується і удосконалюється на основі  потреби  поступати  тільки так,  а не інакше.  Такий «автоматизм» поступків придає виконанню вимог норм поведінки точність, беззаперечність, свободу та невимушеність у діях. Всяка незграбність, натягнутість, примушує думати  про  нещирість  мотивів того чи іншого поступку, дії.  Але головним чином щирість у поведінці — це плід  моральних рис особи:  доброзичливості, чуйності, моральної чистоти та правдивості.

У зв’язку з тим, що дотримання вимог відомчих стандартів культури є обов’язковою умовою служби, у Державній прикордонній службі створена система контролю за їх виконанням.

Вона передбачає контроль з боку керівництва підрозділів, органів охорони кордону, посадових осіб регіональних управлінь, Адміністрації Держприкордонслужби шляхом проведення планових перевірок, заповнення відповідних відомостей, виявлення недоліків, проведення аналізу, опрацювання відповідних пропозицій з удосконалення якості культури прикордонного контролю та прикордонної служби.

Виконання вимог Відомчих стандартів культури буде оцінюватися, і кожному прикордоннику, кожній прикордонній зміні, кожному пункту пропуску, відділенню, відділу прикордонної служби виводитися оцінка. Справою честі кожного прикордонника має стати досягнення кращих показників у культурі служби, зробити все від нього залежне, щоб його підрозділ був у числі найкращих.

Разом з тим у кінцевому рахунку рівень культури прикордонного контролю та прикордонної служби визначають люди, що перетинають кордон, ті особи стосовно яких виконує свої обов’язки прикордонник. Треба завжди пам’ятати, що люди помічають усе. Вони бачать найдрібніші помилки, відчувають неуважність, ображаються на недоброзичливість, обурюються на несправедливість і грубість. Прикордонник не надає послуг громадянам, він захищає державу і закон, отже усі його дії мають бути законними, виконання обов’язків виваженим і ввічливим.

Україна європейська держава, її народ має багатовікову історію та культуру, персонал прикордонного контролю як представник цієї держави зобов’язаний бути зразком культури поведінки та служби, дотримуватися правил та норм, викладених у посібнику «Відомчі стандарти культури прикордонного контролю»

Вимоги  Посібників «Відомчі стандарти культури прикордонного контролю» та «Відомчі стандарти культури прикордонної служби» є простими, адже їх виконання не потребує додаткових знань та вмінь;

об’єктивними, тому, що вони продиктовані самим життям, досвідом, міжнародними стандартами прикордонної служби та прикордонного контролю;

необхідними, у зв’язку з тим, що їх дотримання забезпечує ефективність та якість служби, сприяє позитивному враженню на людей, які перетинають кордон про Державну прикордонну службу та Україну;

обґрунтованими, бо кожна вимога стандартів є перевіреною, доступною і впливає на загальний стан культури служби;

прийнятними, тому, що за будь-яких обставин культура служби, культура поведінки, культура мови, зразковий зовнішній вигляд у поєднанні з високим професіоналізмом і чітким, бездоганним виконанням завдань служби – це кредо сучасного прикордонника.

Вимоги до персоналу:

Виконуючи свої обов’язки, кожний військовослужбовець, працівник за трудовим договором повинен:

Бути законослухняним самому і вимагати суворого дотримання чинного законодавства від інших, знати і неухильно виконувати вимоги Конституції, Законів України, нормативно-правових документів, що регламентують оперативно-службову діяльність.

Сумлінно ставитися до виконання обов’язків служби, виявляти ініціативу та творчі здібності, постійно вдосконалювати організацію своєї служби (роботи).

Бути відповідальним, свідомо і якісно виконувати службові завдання, брати на себе відповідальність коли це необхідно.

Бути чесним, правдиво і принципово ставитися до себе, товаришив, об’єктивно оцінювати  результати служби, не допускати недбалості та послаблень, запобігати негативним вчинкам.

Бути неупередженим, не надавати будь-яких переваг та не виявляти прихильності до окремих фізичних або юридичних осіб, політичних партій, громадських організацій.

Бути непідкупним, стійким до спокуси отримати будь-яку винагороду за протиправні дії, не  намагатися  скористатися  службовим  становищем   для   набуття будь-яких привілей та прибутків,  ніколи не застосовувати свою посаду для прийняття корисливих рішень.

З належною повагою ставитися до прав, свобод та законних інтересів громадян, осіб, що перетинають державний кордон, не виявляти свавілля або байдужості до їх правомірних дій або вимог.

Не допускати проявів бюрократизму, нестриманість у висловлюваннях.

Виявляти толерантність і повагу до різних релігійних організацій, шанувати народні звичаї та національні традиції у стосунках з місцевим  населенням,  представниками міжнародних організацій, іноземних установ та іноземцями.

Не допускати розголошення довіреної державної таємниці, іншої інформації з обмеженим доступом, встановленої Законами України «Про інформацію», «Про державну таємницю», використовувати таку інформацію для власного інтересу або інтересу інших осіб.

Виявляти повагу до начальників та співслужбовців, додержуватися правил службової етики, бути ввічливим, тактовним, скромним, не допускати вчинків, що дискредитують державу, Державну прикордонну службу, ганьбить репутацію прикордонника.

Бути точним та уважним у виконанні рішень органів державної влади, розпоряджень або вказівок керівників та начальників.

Самостійно приймати рішення в межах своїх повноважень, керуючись Конституцією і законами України, іншими нормативно-правовими актами та наказами прямих начальників.

Нести відповідальність згідно із законом за протиправні дії чи бездіяльність.

Мати високу загальну культуру поведінки знати державну мову, використовувати її під час виконання обов’язків служби.

Бути охайним, дотримуватися культури одягу.

Тому слід завжди пам’ятати, що висока культура служби -  це еталон кожного прикордонника, який представляє свою державу першим серед усіх.

Культура служби – це основа її ефективності і законності.

Культура спілкування – це авторитет держави і прикордонного відомства.

Загальна культура і етикет прикордонника – це повага і доброзичливість людей до кожного з нас і до нашої держави.

Google Bookmarks Digg Reddit del.icio.us Ma.gnolia Technorati Slashdot Yahoo My Web News2.ru БобрДобр.ru RUmarkz Ваау! Memori.ru rucity.com МоёМесто.ru Mister Wong

Високий професіоналізм персоналу – основа ефективного виконання завдань з охорони державного кордону

admin, Четверг, июня 21, 2012 at 2:40Категория: Гуманітарна підготовка

Сутність та зміст професіоналізму персоналу, його значення для ефективної охорони державного кордону.

В сучасних умовах немає необхідності наголо­шувати на тому факті, що забезпечення націона­льної безпеки України вимагає на­дійної охорони державного кордону. Виходячи з цього прикордонники повинні пильно охороняти і надійно захищати   політичні і економічні інтереси нашої держави на її кордоні.

Однією із складових успіху діяльності  прикордонного відомства є професійна майстерність  персоналу, яка зобов’язує кожного прикордонника  наполегливо вивчати прикордонну справу  та удосконалювати свої професійні навички.

Організованість, професіоналізм у поєднанні з високим рівнем правопорядку та дисциплінованості — запорука позитивного результату при виконанні поставлених завдань. З другого боку, стан особистої підготовленості кожного прикордонника визначає ефективність організації оперативно-службової діяльності.

Тому успіх загальної справи буде безпосередньо залежати від рівня  підготовки кожного прикордонника, його високопрофесійного ставлення до службових обов'язків.

Професійні якості та  високий професіоналізм воїнів завжди високо ціну­валися. Завдяки їм, достатній професійній підготовленості особового складу здобува­лися перемоги в боях. Вірність, обов'язок, честь, відповідальність стали осно­вними принципами поведінки воїнів. У по­шані були прагнення до знань, уміле виконання своєї справи, компетентність, високі організаторські якості, відданість.

У сучасних умовах, коли відбуваються радикальні політичні, соціальні та економічні зміни в українському суспільстві, рівню підготовки професій­них кадрів надається особливе значення. Значимість професійної майстерності персоналу правоохоронних органів важко переоцінити. Особливо це стосується підрозділів ДПСУ. Зважаючи на постійну зацікавленість організованих злочинних угруповань  у налагоджені свого “бізнесу” через український кордон. Від рівня професійної майстерності охоронців кордону нерідко залежить життя і здоров’я  громадян та безпека на кордоні держави.

Тому і не випадково надзвичайно важлива роль належить професіоналізму в службовій діяльності кожного прикордонника. І ця важливість полягає в тому, що кожен фахівець повинен:

постійно підвищувати рівень своїх професійних знань;

вдосконалювати свою виучку і майстерність;

досконало знати  та сумлінно виконувати свої службові обов’язки;

додержуватися вимог статутів, інструкцій, настанов з прикордонних питань.

Кожному прикордоннику необхідно усвідомити, що  від його індивідуального професіоналізму залежить якість виконання завдань служби, що сутність професіоналізму і полягає саме в досконалому знанні та зразковому виконанні службових обов'язків кожним прикордонником. Це можливо лише за умов постійної роботи над собою.

Прикордонник повинен бути професіоналом!

Тому, що:

державна значимість завдань по охороні державного кордону вимагає високого професіоналізму;

від його дій на кордоні залежить імідж держави, життя та здоров’я людей;

служба на кордоні проходить в екстремальних умовах;

кожний прикордонник під час несення служби самостійно приймає рішення;

повинен діяти чітко в правовому полі;

прикордоннику під час несення служби надані високі права і повноваження;

загальний результат його служби підпорядковується одній меті – забезпечення недоторканності державного кордону України.

Сьогодні Державна прикордонна служба — це правоохоронний орган, який чітко керується нормативними актами і має тверду юридичну базу. Сучасний прикордонник не лише охороняє кордон у звичному військовому варіанті, а діє як правоохоронець, представник держави на кордоні. Вимагаючи від громадян суворого дотримання букви закону, він повинен і сам бути взірцем у цьому.

Отже, професіоналізм прикордонника – це:

досконале знання своїх посадових обов’язків;

високий рівень практичних знань, навичок  та вмінь;

спроможність на високому рівні управляти підлеглим персоналом;

достатній рівень психологічної підготовки;

уміння управляти сучасною технікою та зброєю;

уміння працювати з місцевим населенням;

ґрунтовні знання в сфері права;

достатні фізичні якості;

високий рівень спілкування та культури поведінки;

висока відповідальність.

Розглянемо основні складові професіоналізму прикордонника.

Досконале знання своїх посадових обов’язків.

Кожний прикордонник повинен досконало знати та уміло застосовувати під час несення служби свої посадові обов’язки. І це стосується без винятку всіх посадових осіб, які проходять службу в прикордонному підрозділі. Тільки той військовослужбовець, який досконало знає свої посадові обов’язки спроможний успішно виконати поставлені завдання по охороні державного кордону України.

Високий рівень практичних знань, навичок  та вмінь;

Тільки високоосвічений прикордонник, який має достатній багаж умінь та навичок спроможний досконало оволодіти прикордонною справою. Знання, навички та вміння формуються в процесі занять з професійної підготовки та практичного несення служби на кордоні. Вони характеризують ступінь підготовки військовослужбовців до виконання своїх обов’язків і є найбільш високою формою оволодіння прийомом, дією. Особливо важливо, щоб прикордонник умів здобуті  теоретичні знання втілювати у свою практичну діяльність. Тому, що в кінцевому рахунку прикордонник оцінюється за результатами практичного несення служби на кордоні.

Спроможність на високому рівні управляти підлеглим персоналом.

Ця складова професіоналізму здебільшого стосується всіх без винятку начальників починаючи від командира відділення. Начальник буде спроможним управляти прикордонним підрозділом у тому випадку коли він буде досконало знати свої посадові обов’язки, реальний стан справ у підпорядкованому підрозділі, ділові, морально-психологічні якості підлеглого особового складу  та техніку і озброєння що є в підпорядкуванні.

Достатній рівень психологічної підготовки.

Кожний прикордонник повинен мати достатній рівень психологічної підготовки. Тому, що він несе службу в екстремальних умовах, які здебільшого пов’язані з риском для життя. Такі психологічні якості, як: енергійність, витримка, сміливість, хоробрість, рішучість дисциплінованість, самостійність, цілеспрямованість, ініціативність та організованість повинен формувати у собі кожний прикордонник в процесі професійної підготовки.

Він повинен вміти знаходити нові, нешаблонні рішення і засоби їх здійснення та послідовно втілювати їх у життя. Бути спроможним  взяти на себе відповідальність за дії в екстремальних ситуаціях, проявляти велику наполегливість при подоланні зовнішніх і внутрішніх перешкод.

Уміння управляти сучасною технікою та зброєю.

Досконало володіти зброєю і технікою, знати їх тактико-технічні характеристики, вміти з найбільшою ефективністю застосовувати їх у важких, часто критичних умовах – завдання. Його успішне виконання  багато в чому залежить від особистого відношення прикордонника до занять в системі професійної підготовки та самостійної підготовки. Чим досконаліше прикордонник буде знати ввірену йому зброю і техніку, тим успішніше буде використовувати її під час несення служби.

Кожний повинен зрозуміти, що глибоке засвоєння, вміла експлуатація техніки та зброї мають велике значення для підтримки високої бойової спроможності та боєздатності прикордонного підрозділу. Що ці завдання тільки по праву може успішно виконати прикордонник, який є високопрофесійним фахівцем.

Уміння працювати з місцевим населенням.

Уміння прикордонника працювати з місцевим населенням це та складова професіоналізму, яка виховує довіру і повагу у населення до прикордонників. Вона  формує у кожного прикордонника такі важливі якості, як: відповідальність, чесність, порядність, взаємодопомогу.  Зобов’язує його з почуттям довіри відноситися до інформації населення прикордоння та постійно пам’ятати, що він разом  з  населенням охороняє передовий рубіж нашої держави.

Ґрунтовні знання в сфері права.

Щоб успішно виконувати завдання по охороні державного кордону прикордонник повинен мати досконалі знання в сфері права. Тому, що на сьогодні сформовано правове поле діяльності нашого прикордонного відомства, закріплено перехід від військового формування до правоохоронного органа, розширено функції і повноваження прикордонників у правоохоронній  сфері.

Виходячи з цього прикордонник повинен мати глибокі теоретичні знання по всім основним правовим документам, які стосуються несення прикордонної служби. Серед них Закони України: “Про Державну прикордонну службу України”, “Про державний кордон України”, «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Тому, що основною загрозою безпеки на кордоні залишається діяльність міжнародних злочинних   угруповань  відносно: переміщення через територію України незаконних мігрантів;  торгівлі зброєю, боєприпасами, засобами терору; наркобізнесу. І тільки високо підготовленому в правовому відношенні військовослужбовцю під силу якісно забезпечити охорону державного кордону нашої держави.

Достатні фізичні якості.

Достатні фізичні якості необхідні прикордоннику для успішного виконання завдань прикордонної служби. Тому, що тільки витривалий і добре підготовлений фізично прикордонник спроможний затримати порушника  та в разі необхідності захистити мирне населення прикордоння.

Високий рівень спілкування та культури поведінки.

Останні ініціативи Уряду України у сфері європейської, євроатлантичної інтеграції обумовлюють значну інтенсифікацію контактів Державної прикордонної служби з іноземними представництвами, зарубіжними правоохоронними органами.

Тому під час спілкування прикордонник повинен дотримуватися таких вимог, як:

Тактовність – це почуття міри, яку необхідно дотримуватися у відносинах з людьми. Бути тактовним – значить не проявляти настирності.

Скромність – це уміння бути самим собою, природність поведінки людини, відсутність позерства, кокетства.

Делікатність висловлювати те, що ми маємо в намірі, коли говоримо про чутке, тонке відношення до оточуючих.

Названі основні вимоги надзвичайно важливі. Необхідно, щоб ними опанував кожний прикордонник, щоб він мав гарні манери, був ввічливим і тактовним.

Під час спілкування прикордонник має бути взірцем високої культури, ввічливості, скромності та акуратності. Такі риси, як доброзичливість, дисциплінованість, принциповість, повинен виховувати в собі кожен прикордонник.

Висока відповідальність.

Прикордонник повинен мати високий рівень відповідальності. Тому, що він забезпечує охорону державного кордону України. Охорона кордону це завдання державної ваги яке по праву тільки високовідповідальному військовослужбовцю. Розглянуті вище всі складові професіоналізму можуть бути реалізовані за умови розуміння особливої відповідальності кожним прикордонником за охорону кордону нашої держави.

На формування основних складових професіоналізму спрямована вся система підготовки персоналу Державної прикордонної служби, яка включає базову та поточну підготовку.

Базова підготовка здійснюється в навчальних центрах та Національній академії ДПСУ.

Поточна підготовка проводиться з персоналом  в період проходження служби. Головним завданням поточної підготовки персоналу є розвиток професійно-прикладних знань і вмінь отриманих у процесі базової підготовки для якісного виконання функціональних обов’язків. Поточна підготовка особового складу всіх категорій здійснюється безперервно.

Головними завданнями підготовки персоналу  на сьогодні є:

підтримання професійної майстерності персоналу на рівні, який забезпечуватиме якісне та ефективне виконання завдань за посадовим призначенням за різних умов обстановки;

підвищення рівня підготовки персоналу щодо  організації та  проведення  спільних оперативно-профілактичних  заходів та локальних дій, а у разі ускладнення обстановки на державному кордоні – прикордонних спільних операцій;

досягнення високої злагодженості органів управління всіх рівнів у виконанні завдань оперативно-службової діяльності.

В основу підготовки персоналу покладено принцип “кожен співробітник (військовослужбовець чи працівник) Держприкордонслужби України персонально відповідає за рівень своєї професійної майстерності та якість виконання обов’язків за посадою”.

Виходячи із основних завдань, які визначені  керівними документами щодо підтримання професійної майстерності та підвищення рівня професіоналізму   кожен прикордонник повинен усвідомити, що професіоналом може стати тільки той хто буде систематично працювати над удосконаленням своєї особистої підготовки.

Лише там, де є високий особистий професіоналізм, сумлінне ставлення до своїх обов’язків, там є успіх, там забезпечена недоторканність державного кордону.

В сучасних умовах суттєво зріс рівень роз­витку людини, змінилися цінності та мотивація, зросли вимоги до рівня компетентності фахівця і розуміння пріоритетності професіоналізму в діяльності військовослужбовця;

кожному прикордоннику необхідно зрозуміти, що успіх любої справи залежить не тільки і не стільки від техніки, зброї, матеріального забезпечення а в першу чергу від людей, їх особистого відношення до справи, їх самовідданості, сумлінності, професіоналізму. Тому він повинен зробити все, щоб виконання завдань, які покладені на нього вирішувались на найвищому професійному рівні. Тільки за таких умов наше прикордонне відомство буде кращим серед правоохоронних органів держави.

Вимоги до персоналу з підтримання та підвищення його професійної майстерності.

Кожний прикордонник повинен знати та сумлінно виконувати положення чинного законодавства, статутів, інструкцій з прикордонних питань.

Відповідно до вимог статуту внутрішньої служби серед специфічних обов’язків, обумовлених особливостями посади, яка займається, можна виділити ряд основних вимог, безумовне виконання яких обов’язкове для всіх категорій прикордонників: це свято і непорушно додержуватися Конституції та Законів України, військової присяги, віддано служити українському народові, сумлінно і чесно виконувати службовий  обов’язок,  постійно підвищувати рівень  професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність.

Таким чином, запорукою успіху у справі забезпечення недоторканності  державного кордону є високий професіоналізм і відданість кожного прикордонника своїй прикордонній професії.

Тому надзвичайно важливі та відповідальні завдання визначені посадовим особам відділів прикордонної служби, особливо тим, які залучаються до зустрічі в Україні гостей фінальної частини чемпіонату Європи із футболу «Євро-2012».

А саме:

твердо знати і правильно застосовувати законодавство України з прикордонних питань;

точно виконувати вимоги статутів, настанов і наказів, що регламентують організацію та здійснення охорони кордону;

постійно знати обстановку і вчасно реагувати на її зміни;

знати й уміло застосовувати в охороні кордону озброєння, техніку, інженерні споруди, службових тварин;

особисто брати участь у прикордонній службі;

постійно удосконалювати свою фахову підготовку.

На сьогодні серед першочергових завдань встають завдання, які пов’язані з підвищенням професіоналізму серед особового складу. Тому, що ДПСУ має на озброєнні сучасну бойову техніку і зброю. Якісно нового рівня досягла охорона державного кордону України. Все це висуває високі вимоги до професійної майстерності військовослужбовців, вимагає від кожного прикордонника досконалого знання матеріальної частини зброї, машин, приладів та умілого їх використання на практиці.

Сьогодні в ДПСУ на передній план виступає використання комп’ютерних систем в процесі службової діяльності. Тому керівництво ДПСУ пріоритетним напрямом роботи вважає підготовку фахівців, які б досконало володіли спеціальністю та вміли практично застосовувати отримані навички під час виконання посадових обов’язків.

Необхідно звернути увагу на те, що сучасна зброя і прикордонна техніка все більше носять колективний характер і це все докорінно змінює зміст прикордонної служби, підвищує роль людей, які її використовують, а також вимагає покращення рівня професійно-технічної підготовки військовослужбовців.

Таким чином, кожний вид службової діяль­ності висуває до будь-якого фахівця певні вимоги. Ці вимоги зумовлені його місцем та роллю в колективі, характером завдань і умовами їх виконання. Це безпосередньо стосується і діяльності з охорони державного кордону. Щоб бути професіоналом необхідно сумлінно вивчати прикордонну справу, зразково виконувати свої службові обов'язки.

Сьогодні кожний прикордонник безпосередньо приймає участь у створенні нового обличчя прикордонного відомства України, кращого правоохоронного органу держави. А щоб бути кращими,     ми повинні бути професіоналами.

Значимість професійної підготовленості персоналу Прикордонного відомства з кожним роком зростає. Особливо це пов’язано з характером загроз на державному кордоні. Серед них виділяються: розширення масштабів нелегальної міграції, діяльність транскордонної організованої злочинності та активізація контрабандної діяльності на кордоні.

Це потребує від прикордон­ників, подальшого вдосконалення своєї професійної майстерності, пошуку нових прийомів та способів в організа­ції охорони державною кор­дону.

Високі професійні якості сьогодні відіграють першорядну роль у якісному вирішенні оперативно-службових завдань, завдяки їм можна зберегти життя людей і досягти успіху. Вони відображають рівень підготовки прикордонника до ефективної охорони державного кордону, умілого використання зброї та спеціальної техніки. Вони пов’язані з навчанням прикордонників, з виконанням ними службових обов’язків щодо охорони державного кордону. Важлива роль при цьому відводиться формуванню у прикордонників дисциплінованості, здібності щодо володіння  технікою та зброєю.

До професійних якостей можна віднести наступні:

компетентність, відповідальність і відданість своїй справі;

мо­ральність, гуманізм, патріотизм, колективізм, культурність, переконаність, гідність;

чесність,   скромність,   доброта, повага до людей, завзятість, уважність, чуйність, акуратність, доброзичливість, порядність;

дисциплінованість, старанність, зосередженість, уважність, витривалість, точність, спостережливість,  відданість про­фесії;  стійкість до стресів.

Ці якості відрізняють професіонала від простого виконав­ця і їх  повинен формувати у собі кожний прикордонник.

У прикордонній справі, як ні в якій іншій сфері діяльності, потребується постійна готовність до використання знань в умовах складної оперативно-службової діяльності. Тому  міцність знань, навичок та вмінь виступає в якості одного із найважливіших принципів, якими прикордонник повинен керуватися на протязі служби. Їх формування відбувається в процесі навчання в системі професійної підготовки та під час несення служби.

Ведучим елементом змісту процесу навчання виступають знання. До знань відносяться конкретні взаємопов’язані факти, системи понять  і правил, формули, закони, наукові теорії та пов’язані з  ними терміни. В знаннях виражається узагальнений досвід людей.

Прикордонна діяльність відрізняється різко вираженою спрямованістю. Оволодіти прикордонною справою – це не тільки засвоїти визначений об’єм знань, але й навчитися використовувати їх на практиці. Щоб використовувати знання, необхідно освоїти певні способи діяльності. Навички та вміння як раз і є такими способами діяльності окремих прикордонників та прикордонних підрозділів в цілому.

Формування професіоналізму  практично на всіх етапах розвитку Прикордонного відомства України мало тенденцію до розширення його функцій, основни­ми з яких сьогодні є:

формування професійних якостей — компетентність, відповідальність і відданість своїй справі;

виховання любові до прикордонної професії, відданості державним і прикордонними символам, упевненос­ті в своїх професійних можливостях, дотримання професіонально-етичних норм поведінки;

розвиток прагнення до професійного самовдосконалення;

турбота про підвищення задоволення і зниження розчарування в обраній професії.

Удосконалення особистої професійної майстерності стало доброю традицією, яка втілюється в життя прикордонних підрозділів. Відповідно цьому і не випадково професіоналізму належить важливе місце в оперативно-службовій діяльності прикордонника. Він пронизує всі сторони службової діяльності. І тільки високопрофесійний військовослужбовець зможе якісно виконати всі покладені на нього завдання під час несення служби. І якщо в ході занять та несення служби прикордонник проявляє високу професійну майстерність, вболіває за честь  загальної справи щодо забезпечення недоторканності державного кордону, значить він вірно розуміє роль і місце професіоналізму в своїй службовій діяльності.

Кожен прикордонник повинен зрозуміти, що без знань, навичок та вмінь він не має права вийти на охорону державного кордону. Що під час поточної підготовки не повинно бути послаблень, все повинно бути націлене на головне – на досягнення високої професійної майстерності кожним військовослужбовцем. І саме важливе, кожний повинен зрозуміти, що загальний успіх справи забезпечення недоторканності державного кордону залежить як від його особисто так і всього колективу прикордонного підрозділу. І якщо хтось не подбає про свою особисту професійну підготовку він може поставити під загрозу виконання завдань прикордонним підрозділом.

Кожен повинен усвідомити та запам’ятати наступне: якщо я прикордонник – значить я професіонал, якщо це прикордонна зміна то це зміна професіоналів, якщо це  прикордонний підрозділ то це підрозділ професіоналів.

Google Bookmarks Digg Reddit del.icio.us Ma.gnolia Technorati Slashdot Yahoo My Web News2.ru БобрДобр.ru RUmarkz Ваау! Memori.ru rucity.com МоёМесто.ru Mister Wong

Честь служити на кордоні

admin, Четверг, июня 21, 2012 at 2:38Категория: Гуманітарна підготовка

Головними ознаками могутності держави, її спроможності захищати свої національні інтереси , протистояти будь яким посяганням на свою територіальну цілісність і суверенітет є недоторканість її кордону.

Кордон – це ознака розвитку держави її самодостатності, свідчення її міжнародного авторитету та престижу.

Цивілізований кордон є привабливий для добрих сусідів, створює умови для співробітництва в усіх сферах політичного, економічного та суспільного життя між країнами.

Сьогодні Державна прикордонна служба України є сучасною правоохоронною структурою Європейського рівня і стандартів відповідає потребам незалежної демократичної Української держави.

На Державну прикордонну службу покладені завдання державної ваги від виконання яких залежить безпека всієї країни.

Саме такі завдання виконує Державна прикордонна служба, яка 28 травня відзначає своє професійне свято – День прикордонника

За всіх часів непорушність кордонів була однією з головних ознак могутності держави, її спроможності захищати свої національні інтереси, протистояти будь – яким посяганням на свою територіальну цілісність і суверенітет.

Історичний відлік ратної праці та звитяг охоронців рубежів України розпочинається з тих далеких часів, коли на східноєвропейських землях постала могутня держава Київська Русь.

Система оборони і захист своїх територій східні слов’яни організовували за допомогою будівництва городів, спорудження міст – фортець на річках, побудови величезних фортифікацій – довгих ліній валів із частоколами й іншими оборонними засобами, що сполучували прикордонні городи в одну монументальну оборонну систему.

Таким чином уже в Київські часи охороні рубежів держави надавалось винятково важливе значення і вона розглядалась як одна із найважливіших державних функцій.

З моменту створення у ХVI ст. Запорізької Січі, одним із завдань військової адміністрації – паланки – була організація прикордонної та гарнізонної  служби.

На прикордонну службу покладалось таке важливе завдання як створення прикордонних сил і засобів попередження війська Запорізького та населення України про вторгнення ворога й організації йому відсічі.

Кардинальне реформування прикордонної служби сталося в 1893 році. Тоді було утворено Окремий корпус прикордонної прикордонної варти на який покладалося виконання збройного захисту, оборона державного кордону та боротьба з контрабандою.

Після закінчення громадянської війни (1920 рік) організація охорони кордону України мала свої особливості. Надалі частини Червоної Армії, які виходили на кордони, брали його під охорону.

25 жовтня 1922 р. затверджено положення про Окремий прикордонний корпус, формування якого здійснювалось на базі військ які перебували на кордоні. Вони з’єднувались в окремі прикордонні батальйони і підпорядковувались органам ОДПУ.

Для охорони морського прикордонного узбережжя у січні 1923 р. було створено Чорноморську прикордонну флотилію 25 лютого 1924 року наказом ОДПУ в Україні було утворено два прикордонні округи – Український і Кримський. Введено нову систему організації прикордонних військ: округ, загін, комендатура, застава.

З метою поліпшення керівництва прикордонними військами, посилення охорони кордону наказом НКВС від 25 лютого 1940 року було сформовано Західний прикордонний округ (ПО) з центром у м. Львові.

22 червня 1941 року воїни – прикордонники першими прийняли на себе удар нацистської Німеччини.

Разом з частинами РСЧА ворогу протистояв особовий склад 47 сухопутних  і 6 морських прикордонних загонів, 9 окремих прикордонних комендатур.

«Як леви боролись радянські прикордонники, що прийняли на себе перший удар підлого ворога. Безсмертною славою оповили себе бійці прикордонники», — писала газета «Правда» 24 жовтня 1941 року.

За значний вклад у перемогу близько 20 тисяч прикордонників нагороджені орденами та медалями, майже 200 – удостоєні звання Героя Радянського Союзу .

50 прикордонних частин нагороджені орденами, 32 частинам присвоєні почесні найменування за успішне виконання бойових завдань.

Історія прикордонних військ має безліч прикладів самовідданої служби на благо Батьківщини, яскравих свідчень стійкості та героїзму.

Традиція увічнювати імена і подвиги героїв-прикордонників у назвах застав та кораблів виникла як природне уявлення про вічність життя, його продовження в справах та вчинках людей, у дітях та онуках.

Ця традиція виникла і як свого роду самоствердження особи, якій доручено захищати державні рубежі, людини, яка усвідомлює себе громадянином власної держави.

Правонаступником Західного прикордонного округу , Державного комітету у справах охорони державного кордону незалежної України є Державна прикордонна служба України.

Відрадно усвідомлювати, що вартові передових рубежів, добре засвоївши накопичений досвід минулого, і сьогодні примножують прикордонні традиції.

Нам є чим пишатися, що зберігати, та примножувати.

Головною складовою недоторканості священних рубежів Вітчизни – є прикордонники які в день і в ночі, на суші і на морі охороняють кордоні Української держави.

Служба на кордоні є почесною і відповідальною, оскільки прикордонник – повноважний представник Вітчизни на кордоні, він – візитна картка Української держави.

Державна прикордонна служба України забезпечує інтереси держави на кордоні, має позитивний імідж у суспільстві , застосовує інноваційні підходи у всіх напрямах, є конкурентоспроможною, технічно оснащеною та здатною діяти в сучасних умовах.

Прикордонне відомство є головним координатором на державному кордоні та відграє значну роль у євроінтеграції.

Діяльність відомства спрямована на реалізацію зовнішньої політики України у сфері забезпечення прикордонної безпеки, виконання в межах компетенції положень міжнародних договорів , поглиблення співробітництва з правоохоронними відомствами іноземних держав і міжнародними організаціями у протидії транснаціональній злочинності. А також наближення до Європейських стандартів  прикордонного менеджменту, залучення технічної допомоги для підвищення ефективності охорони кордону.

Особливе місце в діяльності відомства є підготовка до проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи з футболу Євро — 2012.

Нашим головним завданням є: забезпечення правопорядку та безперебійний пропуск через кордон спортсменів, уболівальників і туристів.

Важливо усвідомити: виконання завдання щодо запровадження загальноєвропейських стандартів пропуску через державний кордон – це питання авторитету, престижу та спроможності Державної прикордонної служби України виконувати покладені на неї завдання на рівні загальноєвропейських стандартів.

Прикордонник — це візитна картка держави, і цю марку ми зобов'язані тримати з честю.

Кожного року Державна прикордонна служба України завдяки зусиллям всього колективу – людей з величезною відповідальністю згуртованих єдиною метою, наближається до якісних фахових стандартів.

Нам не соромно зустрічати наших колег з інших країн  і демонструвати власні досягнення.

Сьогодні у нас є чому повчитися.

Пишатися службою на кордоні це не тільки слова, а і постійна, повсякденна напружена праця усього колективу відомства, його практичні результати в охороні державного кордону.

Вимоги Президента України Віктора Федоровича Януковича до посилення прикордонної безпеки, спрощення прикордонних процедур, забезпечення правопорядку і профілактики корупції у прикордонному відомстві зобов’язують кожного прикордонника усвідомлювати свою професійну відповідальність і причетність до державної місії – охорони кордону.

«Законність, безпека, культура, комфорт» повинні бути не лише декларативним девізом а чіткою метою та мірилом професійної придатності кожного прикордонника.

Пріоритетними завданнями які стоять перед персоналом Служби є забезпечення дисципліни служби, недопущення протиправної діяльності та корупції з боку персоналу.

Кожний прикордонник на передодні свого професійного свята Дня прикордонника повинен пам’ятати про:

Корпоративність, солідарність та гордість за належність до відомства у якому випала честь служити.

І ці важливі принципи повинні бути притаманні кожному із нас.

Google Bookmarks Digg Reddit del.icio.us Ma.gnolia Technorati Slashdot Yahoo My Web News2.ru БобрДобр.ru RUmarkz Ваау! Memori.ru rucity.com МоёМесто.ru Mister Wong