Прикордонники незаконно відмовляють у пропуску іноземцям

admin, Вторник, июня 2, 2015 at 16:36Категория: Законодавство з прикордонних питань

Постановою КМ № 163 від 31.03.2015 внесено зміни до підпункту 1 пункту 2 Постанови КМ від 15 лютого 2012 р. № 150 «Про затвердження Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України» згідно якої іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в’їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в’їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС.
Тобто Наказ Адміністрації Держприкордонслужби України від 27.05.2008 року №444 «Про затвердження Положення про базу даних "Відомості про іноземців та осіб без громадянства, які перевищили термін реєстрації паспортних документів в Україні» Зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 23 червня 2008 року за №549/15240, згідно якого база даних формується шляхом автоматизованого підрахунку кількості днів тимчасового перебування на території України іноземців та осіб без громадянства можна вважати таким, що втратив чинність.
На даний час, строк обчислення тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України встановлений Наказом Адміністрації Держприкордонслужби України від 27.05.2008 року №444 суперечить вимогам підпункту 1 пункту 2 Постанови КМ від 15 лютого 2012 р. № 150.
Міністерством Внутрішніх Справ України порядок обчислення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України не визначено.
В поточній редакції 1 пункту 2 Постанови КМ від 15 лютого 2012 року № 150 виключено слова «з дати першого в’їзду» та замінено словами «у разі в’їзду іноземців». На даний час база даних затверджена Наказом Адміністрації Держприкордонслужби України від 27.05.2008 року №444 веде підрахунок періодами з дати першого в’їзду та сумує періоди перебування.
Як висновок – відмовляти іноземцям та особам без громадянства на підставі постанови КМ від 15 лютого 2012 р. № 150 спираючись на автоматичний підрахунок відомчої бази даних ДПСУ є незаконним.

Google Bookmarks Digg Reddit del.icio.us Ma.gnolia Technorati Slashdot Yahoo My Web News2.ru БобрДобр.ru RUmarkz Ваау! Memori.ru rucity.com МоёМесто.ru Mister Wong

ПОСТАНОВА від 18 серпня 2010 р. № 751 Про затвердження Положення про пункти пропуску через державний кордон та пункти контролю

admin, Понедельник, июля 30, 2012 at 2:17Категория: Законодавство з прикордонних питань

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 18 серпня 2010 р. № 751

Київ

Про затвердження Положення про пункти пропуску
через державний кордон та пункти контролю

Кабінет Міністрів України постановляє:

1. Затвердити Положення про пункти пропуску через державний кордон та пункти контролю, що додається.

2. Визнати такими, що втратили чинність, постанови Кабінету Міністрів України згідно з переліком, що додається.

Прем’єр-міністр України                                                      М. АЗАРОВ

Інд.31


clip image001 ПОСТАНОВА від 18 серпня 2010 р. № 751 Про затвердження Положення про пункти пропуску  через державний кордон та пункти контролю ЗАТВЕРДЖЕНО
постановою Кабінету Міністрів України
від 18 серпня 2010 р. № 751

ПОЛОЖЕННЯ
про пункти пропуску через державний
кордон та пункти контролю

1. Це Положення визначає порядок відкриття, закриття (тимчасового закриття) пунктів пропуску через державний кордон та пунктів контролю і їх функціонування.

2. Пункт пропуску через державний кордон — спеціально виділена територія на залізничних і автомобільних станціях, у морських і річкових портах, в аеропортах (на аеродромах) з комплексом будівель, споруд і технічних засобів, де здійснюються прикордонний, митний та інші види контролю і пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна (далі — пункт пропуску).

3. У разі виникнення потреби у створенні умов для здійснення прикордонного, митного та інших видів контролю осіб, транспортних засобів, вантажів і товарів, зберігання транспортних засобів, використання розвантажувально-навантажувальної та іншої спеціалізованої техніки, застосування технічних і спеціальних засобів митного контролю, використання яких у пунктах пропуску обмежене або неможливе, на території окремих залізничних станцій, аеропортів (аеродромів), морських і річкових портів та на території, що суміщається з їх акваторіями, за рішенням Кабінету Міністрів України можуть створюватися пункти контролю (далі — пункт контролю). Пункти контролю, на які поширюється дія цього Положення, можуть функціонувати самостійно або для забезпечення діяльності у відповідних пунктах пропуску.

4. Пункти пропуску класифікуються:

1) за категоріями — міжнародні (пропуск через державний кордон громадян, транспортних засобів та вантажів будь-яких держав, а також осіб без громадянства); міждержавні (пропуск через державний кордон громадян, транспортних засобів та вантажів України і суміжної держави); місцеві (пропуск через державний кордон громадян України і суміжної держави, які проживають у прикордонних областях (районах), і транспортних засобів, що їм належать, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України);

2) за видами сполучення — для автомобільного, залізничного, морського, пішохідного, повітряного, поромного і річкового;

3) за характером транспортних перевезень — пасажирські, вантажні, вантажно-пасажирські (з обмеженням або без обмеження вантажопідйомності транспортних засобів); для окремих видів транспортних засобів (військових кораблів, морських та річкових суден); для окремих видів операцій (перевалка вантажів, проведення ремонтних робіт тощо);

4) за режимом функціонування — постійні, тимчасові;

5) за часом роботи — цілодобові та такі, що працюють у визначений час.

5. Пункти контролю класифікуються:

1) за категоріями — міжнародні (пропуск через державний кордон громадян і транспортних засобів будь-яких держав, а також осіб без громадянства);

2) за видами сполучення — для залізничного, морського, повітряного, поромного і річкового;

3) за характером транспортних перевезень — пасажирські, вантажні, вантажно-пасажирські (з обмеженням або без обмеження вантажопідйомності транспортних засобів); для окремих видів транспортних засобів (військових кораблів, морських та річкових суден); для окремих видів операцій (перевалка вантажів, проведення ремонтних робіт тощо);

4) за режимом функціонування — постійні, тимчасові;

5) за часом роботи — цілодобові та такі, що працюють у визначений час.

6. Перелік діючих пунктів пропуску та пунктів контролю складається Адміністрацією Держприкордонслужби.

7. У пунктах пропуску та пунктах контролю в установленому порядку організується і здійснюється прикордонний та митний контроль осіб, транспортних засобів і вантажів, що перетинають державний кордон, а у визначених законодавством випадках здійснюється також санітарно-карантинний, екологічний, радіологічний, ветеринарний і фітосанітарний контроль, контроль за переміщенням культурних цінностей через державний кордон, контроль міжнародних автомобільних перевезень, контроль з метою забезпечення безпеки цивільної авіації (далі — види контролю).

У пунктах пропуску та пунктах контролю забороняється здійснювати не передбачені законодавством інші види контролю.

8. Для організації та здійснення видів контролю, зазначених у пункті 7 цього Положення, у пунктах пропуску, пунктах контролю відповідні центральні органи виконавчої влади в установленому законодавством порядку утворюють свої підрозділи (далі — контрольні органи і служби).

9. Відкриття, закриття (тимчасове закриття) пунктів пропуску та пунктів контролю здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України.

Пропозиції щодо відкриття (закриття) пунктів пропуску та пунктів контролю Кабінетові Міністрів України можуть вносити Мінтрансзв’язку, Міноборони, Мінагрополітики, Адміністрація Держприкордонслужби, Держмитслужба, Мінпромполітики, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації.

Інформацію про відкриття, закриття (тимчасове закриття) пунктів пропуску, пунктів контролю МЗС доводить до відома дипломатичних представництв іноземних держав в Україні, дипломатичних представництв та консульських установ України.

10. Обов’язковою умовою для прийняття рішення Кабінетом Міністрів України про відкриття пунктів пропуску для автомобільного, залізничного, пішохідного, поромного (в окремих випадках) і річкового (в окремих випадках) сполучення є укладення міжнародного договору України з відповідною суміжною державою.

11. Проект акта Кабінету Міністрів України про відкриття, закриття (тимчасове закриття) пунктів пропуску, пунктів контролю чи зміну класифікації діючого пункту пропуску або пункту контролю обов’язково погоджується з МЗС, Мінтрансзв’язку, Держмитслужбою та Адміністрацією Держприкордонслужби, а також з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади, контрольні органи і служби яких здійснюють або будуть здійснювати у цих пунктах відповідні види контролю.

12. Пропозиції щодо відкриття пункту пропуску, пункту контролю повинні містити:

1) фінансово-економічні розрахунки, до яких обов’язково включаються витрати на придбання та встановлення інженерних і технічних засобів для здійснення необхідних видів контролю, а також на створення відповідної інфраструктури для контрольних органів та служб;

2) характеристики земельних ділянок, будівель, споруд, що виділяються для створення пунктів пропуску, пунктів контролю, інформацію про комунікації, транспортну мережу тощо;

3) відомості про наявність на відповідній території об’єктів інфраструктури та житла для працівників контрольних органів і служб;

4) строки початку та завершення будівництва (реконструкції) таких об’єктів і жилих будинків;

5) інформацію про прогнозовану максимальну кількість осіб і транспортних засобів, що можуть перетинати державний кордон у пункті пропуску, пункті контролю протягом доби;

6) інформацію про передбачувану дату відкриття пункту пропуску, пункту контролю;

7) відомості про об’єкти нерухомості, які належать фізичним і юридичним особам та розташовані на земельній ділянці, що планується виділити для створення пункту пропуску, пункту контролю;

8) для пунктів пропуску, визначених відповідним міжнародним договором, відомості про надання офіційної згоди суміжної держави (протокол намірів) на започаткування автомобільного, залізничного, пішохідного, поромного (в окремих випадках) або річкового (в окремих випадках) сполучення між державами.

13. Назва пункту пропуску, пункту контролю визначається за найменуванням адміністративно-територіальної одиниці (міста, селища, села чи місцевості) або залізничної станції, морського, річкового порту, аеропорту (аеродрому), на території або поблизу яких він розташований.

14. Пропозиції Кабінету Міністрів України про відкриття або зміну класифікації пункту пропуску, пункту контролю подаються після завершення будівництва (реконструкції) і введення в експлуатацію будівель, приміщень, споруд, комунікацій, під’їзних шляхів та за наявності позитивного висновку комісії, утвореної Кабінетом Міністрів України для проведення перевірки можливості відкриття пунктів пропуску.

15. Пункт пропуску, пункт контролю може бути закритий на підставі:

1) міжнародного договору України із суміжною державою про припинення сполучення через державний кордон;

2) припинення дії міжнародного договору, стороною якого є Україна;

3) пропозицій центральних органів виконавчої влади щодо недоцільності або неможливості його подальшої діяльності.

Закриття пункту пропуску, пункту контролю здійснюється у порядку, передбаченому пунктами 9 і 11 цього Положення.

16. Тимчасове закриття пункту пропуску, пункту контролю може здійснюватися у разі:

1) проведення спеціальних протиепідемічних та протиепізоотичних заходів щодо запобігання розповсюдженню інфекційних хвороб;

2) надзвичайних ситуацій, стихійного лиха, ситуацій техногенного та природного характеру, що перешкоджають діяльності у пункті пропуску, пункті контролю;

3) порушення правил і норм утримання будівель, приміщень, споруд, автомобільних доріг або їх аварійного стану;

4) проведення ремонтних робіт і робіт з реконструкції, що перешкоджають діяльності у пункті пропуску, пункті контролю.

Тимчасове закриття пункту пропуску, пункту контролю здійснюється у порядку, передбаченому пунктами 9 і 11 цього Положення.

У разі загрози занесення і розповсюдження на території України або іноземної держави особливо небезпечних (у тому числі карантинних і небезпечних для людей) інфекційних хвороб за рішенням Кабінету Міністрів України сполучення (або його окремий вид) може бути тимчасово обмежено чи припинено або встановлено карантин для людей, тварин, вантажів, насінного, садивного матеріалу та іншої продукції тваринного і рослинного походження, що перетинають державний кордон.

17. Діяльність у тимчасово закритих пунктах пропуску, пунктах контролю відновлюється після усунення обставин, що призвели до їх закриття, у тому ж порядку, за яким приймалося рішення про його тимчасове закриття.

18. Порядок взаємодії контрольних органів і служб, загальний порядок та послідовність проведення всіх видів контролю в пункті пропуску, пункті контролю визначаються технологічною схемою пропуску осіб, транспортних засобів та вантажів через державний кордон, яка затверджується окремо для кожного пункту пропуску, пункту контролю відповідно до статті 25 Закону України “Про прикордонний контроль”.

19. У технологічній схемі пропуску осіб, транспортних засобів та вантажів через державний кордон визначаються:

загальні положення;

місця або приміщення для проведення контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, межі території пункту пропуску, пункту контролю та зон прикордонного і митного контролю (режимна зона), зони розміщення транзитних пасажирів, місця стоянок транспортних засобів, у тому числі затриманих;

маршрути руху, місця стоянки і місця відстою автомобільних транспортних засобів, поїздів (вагонів), літаків та суден, що перевозять небезпечні вантажі, а також порядок дій у разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;

загальний порядок та послідовність контрольних операцій і порядок пропуску через державний кордон осіб, транспортних засобів та вантажів; спеціальних, небезпечних вантажів та спеціальних транспортних засобів; посадових осіб дипломатичних або консульських установ, автомобільних транспортних засобів, що належать дипломатичним представництвам; офіційних делегацій та пасажирів літерних рейсів; аварійно-рятувальних формувань, підрозділів Збройних Сил України; підрозділів збройних сил інших держав; осіб, взятих під варту;

час, що відводиться для виконання контрольних операцій контрольними органами та службами;

порядок допуску в пункт пропуску, пункт контролю та в його режимну зону осіб, транспортних засобів та вантажів, порядок їх пересування.

20. У зонах прикордонного контролю розміщуються споруди та об’єкти, необхідні для забезпечення здійснення прикордонного контролю. Інші споруди та об’єкти розміщуються за межами зон прикордонного контролю.

Зони прикордонного контролю у пунктах пропуску, пунктах контролю визначаються наказом начальника органу охорони державного кордону, у зоні відповідальності якого знаходиться пункт пропуску, пункт контролю, погодженим з начальником митного органу, а в пунктах пропуску, пунктах контролю для повітряного сполучення — також з керівником аеропорту, на території відповідальності яких вони знаходяться.

21. Працівники контрольних органів і служб під час виконання службових обов’язків у пунктах пропуску, пунктах контролю повинні мати при собі службові посвідчення та представницькі картки, а інші особи, які прибувають у службових справах до пункту пропуску, пункту контролю, — спеціальну представницьку картку для тимчасового перебування.

Представницькі картки та спеціальні представницькі картки для тимчасового перебування прикріплюються до верхнього одягу на весь час перебування в пункті пропуску, пункті контролю.

Зразки, порядок виготовлення, заповнення та видачі представницьких карток і спеціальних представницьких карток для тимчасового перебування затверджуються спільним наказом Адміністрації Держприкордонслужби, Держмитслужби, Мінтрансзв’язку, Мінприроди, МОЗ, МКТ та Мінагрополітики.

У пунктах пропуску для повітряного сполучення у міжнародних аеропортах, де запроваджено систему перепусток аеропорту, представницькі картки не використовуються. Всі особи, які у зв’язку із службовою необхідністю мають право перебувати в зонах прикордонного та митного контролю, повинні отримати дозвіл відповідних підрозділів зазначених організацій. Підтвердження такого дозволу зазначається в перепустках аеропорту з визначенням відповідних зон доступу.

22. Межі території пункту пропуску (крім місцевого), пункту контролю визначаються та затверджуються наказом керівника державного органу, підприємства, установи чи організації, на земельній ділянці якого знаходиться пункт пропуску, пункт контролю, за погодженням з  начальником органу охорони державного кордону, у зоні відповідальності якого знаходиться пункт пропуску, пункт контролю, та начальником відповідного митного органу.

Межі території місцевого пункту пропуску визначаються та затверджуються  наказом начальника органу охорони  державного кордону, у зоні відповідальності якого знаходиться пункт пропуску, за погодженням з органом  місцевого самоврядування.

23. Додержання громадського порядку в пунктах пропуску, пунктах контролю забезпечується органами охорони державного кордону у взаємодії з іншими контрольними органами і службами та (за потреби) відповідними органами внутрішніх справ.

24. Перед пунктами пропуску може створюватися зона сервісного обслуговування осіб і транспортних засобів — територія, на якій юридичні та фізичні особи — підприємці надають не заборонені законодавством послуги.

Проектування зони сервісного обслуговування осіб і транспортних засобів здійснюється з дотриманням вимог Земельного кодексу України, Законів України “Про дорожній рух”, “Про автомобільні дороги”, Положення про прикордонний режим, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1998 р. № 1147 (Офіційний вісник України, 1998 р., № 30, ст. 1127), та цього Положення.

Розташування зони сервісного обслуговування осіб і транспортних засобів між пунктом пропуску і державним кордоном України не допускається.

25. Проектування, будівництво (реконструкція) та утримання пунктів пропуску, пунктів контролю здійснюється відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1994 р. № 100 “Про стан виконання рішень Президента України і Уряду з питань додержання вимог прикордонного і митного законодавства” та Порядку здійснення координації діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з питань додержання режимів на державному кордоні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 1999 р. № 48 (Офіційний вісник України, 1999 р., № 3, ст. 94), та цього Положення.

Технічні умови та проект будівництва (реконструкції) пунктів пропуску, пунктів контролю погоджуються з Адміністрацією Держприкордонслужби, Держмитслужбою та Мінтрансзв’язку.

26. Рішення про проведення реконструкції пункту пропуску, пункту контролю приймається, як правило, не пізніше ніж за один рік до її початку.

27. Облаштування пунктів пропуску, пунктів контролю здійснюється з дотриманням загальних вимог до облаштування пунктів пропуску через державний кордон, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 р. № 1142 (Офіційний вісник України, 2002 р., № 34, ст. 1580), та цього Положення.

Контрольні органи і служби забезпечуються необхідною кількістю каналів зв’язку, які орендуються на договірних засадах згідно з установленими правилами.

28. Витрати на облаштування пункту пропуску, пункту контролю інженерними, технічними засобами для здійснення прикордонного, митного та інших видів контролю проводяться за рахунок коштів державного бюджету, головними розпорядниками яких є відповідні центральні органи виконавчої влади, підрозділи яких утворені в пункті пропуску, пункті контролю.

Будівництво (реконструкція), а також створення відповідної інфраструктури здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та інших коштів, що залучаються з цією метою, відповідно до законодавства.

___________________


ЗАТВЕРДЖЕНО
постановою Кабінету Міністрів України
від 18 серпня 2010 р. № 751

ПЕРЕЛІК
постанов Кабінету Міністрів України,
що втратили чинність

1. Постанова Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2000 р. № 1203 “Про затвердження Положення про пункти пропуску через державний кордон” (Офіційний вісник України, 2000 р., № 32, ст. 1350).

2. Постанова Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2001 р. № 1486 “Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2000 р. № 1203” (Офіційний вісник України, 2001 р., № 47, ст. 2065).

3. Постанова Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2002 р. № 1744 “Про внесення зміни до Положення про пункти пропуску через державний кордон” (Офіційний вісник України, 2002 р., № 47, ст. 2132).

4. Постанова Кабінету Міністрів України від 24 січня 2007 р. № 65 “Про доповнення пункту 6 Положення про пункти пропуску через державний кордон” (Офіційний вісник України, 2007 р., № 6, ст. 229).

5. Пункт 8 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 9 вересня 2009 р. № 956 (Офіційний вісник України, 2009 р., № 69, ст. 2384).

Google Bookmarks Digg Reddit del.icio.us Ma.gnolia Technorati Slashdot Yahoo My Web News2.ru БобрДобр.ru RUmarkz Ваау! Memori.ru rucity.com МоёМесто.ru Mister Wong

Роз'яснення Мінюст Украіни Консульська легалізація офіційних документів

admin, Вторник, июля 17, 2012 at 6:08Категория: Законодавство з прикордонних питань

Роз’яснення Мінюст України Консульська легалізація офіційних документів, 12.01.2011

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ

Р О З' Я С Н Е Н Н Я

12.01.2011

Консульська легалізація офіційних документів

Документи, складені за участю органів державної влади та місцевого самоврядування, або такі, що від них виходять, можуть бути використані на території іншої держави лише після відповідного їх посвідчення, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.

На сьогодні найбільш поширеними є два способи такого посвідчення: консульська легалізація та проставлення апостиля.

Порядок консульської легалізації офіційних документів установлюється Віденською конвенцією «Про консульські зносини» 1963 року, міжнародними договорами та чинним законодавством України, а також Інструкцією про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном, затвердженої наказом Міністерства закордонних справ України від 04.06.2002 N 113 (надалі — Інструкцією).

Консульська легалізація офіційних документів — це процедура підтвердження дійсності оригіналів офіційних документів або засвідчення справжності підписів посадових осіб, уповноважених засвідчувати підписи на документах, а також дійсності відбитків штампів, печаток, якими скріплено документ.

Під офіційним документом слід розуміти письмове підтвердження фактів та подій, що мають юридичне значення, або з якими чинне законодавство пов'язує виникнення, зміну або припинення прав і обов'язків фізичних або юридичних осіб.

Консульська легалізація здійснюється уповноваженим працівником Департаменту консульської служби Міністерства закордонних справ України, Представництв Міністерства закордонних справ на території України або консульською посадовою особою закордонної дипломатичної установи України.

Відповідно до п. 1.4 Інструкції легалізації не підлягають:

— документи й акти, які суперечать законодавству України або можуть за своїм змістом завдати шкоди інтересам України, або містять відомості, що порочать честь і гідність громадян;

— оригінали, копії та фотокопії паспортів, військових квитків, трудових книжок, документів, що мають характер листування, дозволів на носіння зброї, свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів (технічних паспортів), посвідчення водія, посвідчення особи, нормативно-правові акти та роз'яснення щодо їх застосування;

— документи, видані органами та посадовими особами з перевищенням їх повноважень.

Консульська посадова особа не може легалізувати офіційні документи, які стосуються її особистих інтересів або інтересів її родичів, а саме виданих на своє ім'я і від свого імені або на ім'я одного із подружжя, родичів по прямій лінії (діти, батьки, повнорідні брати, сестри).

Також слід зазначити, що Інструкцією передбачено ряд вимог до документів, які подаються на консульську легалізацію, зокрема:

— документи, викладені на двох і більше окремих аркушах, повинні бути прошиті, а аркуші пронумеровані і скріплені підписом та печаткою;

— не приймаються на легалізацію документи, текст яких неможливо прочитати внаслідок пошкодження, такі, що написані чи підписані олівцем або отримані через засоби факсимільного зв'язку, а також документи, у яких уживається декілька мов одночасно;

— підписи посадових осіб та відбитки печаток мають бути чіткими. Посвідчувальний напис повинен бути написаний без підчисток, вільні місця — прокреслені, дописки й інші виправлення — застережені.

У пункті 4.2 Інструкції передбачено ряд документів, які Департамент консульської служби МЗС України приймає на консульську легалізацію, а саме:

— оригінали дипломів про вищу та середню спеціальну освіту міжнародного зразка, виписки із залікових відомостей, дипломів Вищої атестаційної комісії України проходять процедуру легалізації безпосередньо в Департаменті консульської служби МЗС України при поданні їх представником навчального закладу, який видав документ, та за наявності листа-звернення навчального закладу, засвідченого в міністерстві, іншому центральному органі виконавчої влади, до сфери управління якого належить навчальний заклад. У цьому випадку робиться напис «Цей документ легалізовано в Департаменті консульської служби МЗС України»;

— архівні довідки, які видаються архівними підрозділами Державного комітету архівів України та відомчими архівами, надсилаються до Департаменту консульської служби МЗС України у відповідь на запити закордонних дипломатичних установ України або дипломатичних представництв іноземних держав в Україні і легалізуються. На таких документах робиться напис «Цей документ легалізовано в Департаменті консульської служби МЗС України»;

— оригінали: свідоцтв про реєстрацію актів цивільного стану; довідок органів реєстрації актів цивільного стану;

— інші офіційні документи після нотаріального засвідчення їх копій та оформлення Міністерством юстиції України.

Наприклад, документи, які були видані органами реєстрації актів цивільного стану на території України після 1991 року і у подальшому будуть використовуватися за кордоном, легалізуються у Міністерстві закордонних справ України в оригіналі після засвідчення у відділах реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, у містах Києві та Севастополі згідно з Правилами заповнення бланків актових записів цивільного стану та свідоцтв, що видаються на підставі вчинених актових записів, у державних органах реєстрації актів цивільного стану в Україні, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 01.12.2003 N 148/5, зареєстрованими в Мін'юсті 01.12.2003 за N 1100/8421.

Документи видані на території СРСР, тобто до 1991 року, подаються в копіях (фотокопіях), засвідчених нотаріально, до Міністерства юстиції України для підготовки до консульської легалізації, після чого вони легалізуються у Міністерстві закордонних справ України.

Кінцевим етапом буде консульська легалізація документа у посольстві або консульстві тієї держави, де документ має бути представлений. Наприклад, у тому випадку, коли громадянин виїжджає на постійне місце проживання до Канади, то останньою печаткою на документі має бути печатка посольства Канади в Україні.

Легалізація документа в установленому порядку надає йому право на існування в міжнародному обігу.

Виходячи з існуючих вимог щодо легалізації офіційних документів та практики слід зазначити, що процедура проведення консульської легалізації багатоступенева і досить складна та не рідко вимагає від особи, що стикається з питанням консульської легалізації значних затрат часу та коштів. На додаток слід враховувати, що документ який пройшов таку складну процедуру оформлення, є дійсним лише для тієї держави консульською службою якої він був оформлений. Наприклад, документ поданий у консульство Канади може використовуватись лише на території Канади.

Вагомим кроком у спрощенні процедури консульської легалізації було приєднання України у 2002 році до ряду країн — учасниць Гаазької Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, від 1961 року, оскільки документи на яких був проставлений апостиль приймаються на території іншої держави — учасниці вище зазначеної Конвенції без будь якого додаткового оформлення чи засвідчення.

Крім того, Україною укладено міжнародні договори про правову допомогу, відповідно до яких усі офіційні документи, видані компетентними органами однієї Договірної Сторони, приймаються без будь-якого додаткового засвідчення на території іншої Договірної Сторони. Такі договори укладені з державами — членами СНД, Республікою Болгарія, Естонською Республікою, Латвійською Республікою, Литовською Республікою, Республікою Польща та ін.

Google Bookmarks Digg Reddit del.icio.us Ma.gnolia Technorati Slashdot Yahoo My Web News2.ru БобрДобр.ru RUmarkz Ваау! Memori.ru rucity.com МоёМесто.ru Mister Wong

подання авіаперевізниками або уповноваженими ними особами попередньої інформації про пасажирів, імпортні та транзитні вантажі, які перевозяться повітряними суднами, органам охорони державного кордону та митним органам

admin, Среда, июня 6, 2012 at 5:31Категория: Законодавство з прикордонних питань

ЗАТВЕРДЖЕНО

Наказ Адміністрації Державної прикордонної служби, Міністерства фінансів, Міністерства інфраструктури

27.04. 2012 №  291/ 506/ 228

Порядок

подання авіаперевізниками або уповноваженими ними особами попередньої інформації про пасажирів, імпортні та транзитні вантажі, які перевозяться повітряними суднами, органам охорони державного кордону та митним органам

І. Загальні положення

1.1. Цей Порядок розроблено з метою прискорення та спрощення процедур прикордонного і митного оформлення пасажирів, імпортних та транзитних вантажів, які перевозяться повітряними суднами.

1.2. Дія цього Порядку застосовується при виконанні всіх міжнародних рейсів, на яких здійснюється перевезення пасажирів, їх багажу та/або вантажу за плату та/або  наймом до аеропортів, розташованих на території України.

1.3. Терміни та скорочення, що вживаються в цьому Порядку, мають таке значення:

авіаційний     перевізник (авіаперевізник) – суб'єкт господарювання, що надає послуги з перевезення пасажирів, вантажу, пошти повітряним транспортом;

аеропорт вильоту – аеропорт, розташований на території іноземної держави, з якого починається виконання рейсу;

код перевізника  –  умовне літерне або літерно-цифрове позначення перевізника, надане ІАТА відповідно до встановленого порядку, яке застосовується для ідентифікації повітряного перевізника в автоматизованих системах бронювання/глобальних розподільних системах;

рейс – політ повітряного судна (за розкладом або поза розкладом), який виконується в одному напрямку від початкового пункту до кінцевого пункту маршруту, розташованого на території України;

ІАТА  (International Air Transport Association) – Міжнародна асоціація повітряного транспорту;

SITA (Société Internationale de Télécommunications Aéronautiques) Міжнародне товариство електрозв’язку авіакомпаній.

Інші терміни, що вживаються в цьому Порядку, застосовуються у значеннях, передбачених у Повітряному кодексі України, Митному кодексі України, Законах України „Про Державну прикордонну службу України”, „Про прикордонний контроль”, „Про захист персональних даних”, а також в інших законодавчих актах України.

ІІ. Вимоги до подання та обробки  інформації

2.1. Авіаперевізник або уповноважена ним особа одразу після відправлення рейсу з аеропорту вильоту, але не пізніше ніж за 30 хвилин до посадки повітряного судна в аеропорту України, подає попередню інформацію про пасажирів, імпортні та транзитні вантажі, які перевозяться повітряними суднами (далі – інформація), Окремому контрольно-пропускному пункту „Київ” Державної прикордонної служби України та Державній митній службі України.

2.2. Інформація надається по кожному міжнародному рейсу, на якому здійснюється перевезення пасажирів, вантажів та який виконується до аеропортів України.

2.3. Інформація подається шляхом передавання стандартного повідомлення ІАТА з аеропорту вильоту на адресу SITA KBPBRXH без застосування електронного цифрового підпису.

Робочі станції, під’єднані до захищеного каналу SITA, розташовуються в спеціально виділених приміщеннях Окремого контрольного пропускного пункту „Київ” Державної прикордонної служби України та Державної митної служби України.

2.4. Інформація повинна включати такі дані:

2.4.1.Загальна інформація про рейс:

номер рейсу;

код перевізника;

час та дата вильоту повітряного судна.

2.4.2. Під час перевезення пасажирів:

прізвище, ім’я пасажира;

стать;

громадянство;

дата, місяць, рік народження;

серія, номер паспортного документа.

2.4.3. Під час перевезення вантажу:

серійний номер транспортної накладної (авіаційної вантажної накладної);

ім’я (назва) та адреса вантажовідправника;

ім’я (назва) та адреса вантажоодержувача;

кількість вантажних місць;

вага брутто (вага/одиниця виміру);

найменування товарів та інших предметів;

характер вантажу;

задекларована цінність вантажу (якщо існує).

Інформація наводиться за відомостями з транспортної накладної (авіаційної вантажної накладної).

2.5. Інформація, зазначена у пункті 2.4 цього розділу, подається Окремому контрольно-пропускному пункту „Київ” Державної прикордонної служби України та Державній митній службі України на безоплатній основі.

2.6. У межах, установлених законодавством України та країни відправлення, авіаперевізник або уповноважена ним особа, Адміністрація Державної прикордонної служби та Державна митна служба України  дотримуються вимог щодо обробки персональних даних пасажирів та інформації про вантажовідправників і вантажоодержувачів. 

2.7. Інформація, зазначена у підпункті 2.4.2 пункту 2.4 цього розділу, вноситься до бази даних осіб, які перетнули державний кордон, та обробляється відповідно до Положення про базу даних „Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України”, затвердженого наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 25.06.2007 № 472, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України  05.07.2007 за № 765/14032.

Google Bookmarks Digg Reddit del.icio.us Ma.gnolia Technorati Slashdot Yahoo My Web News2.ru БобрДобр.ru RUmarkz Ваау! Memori.ru rucity.com МоёМесто.ru Mister Wong